Допплерівське звуження променю
Рисунок 1. Сектори ефективності методу допплерівського звуження променю
Рисунок 1. Сектори ефективності методу допплерівського звуження променю
Рисунок 1. Сектори ефективності методу допплерівського звуження променю
Допплерівське звуження променю
Допплерівське звуження (загострення) променю — це метод перетворення прийнятих радіолокаційних сигналів у радіолокаційне зображення. Даний метод застосовується у бортових радіолокаторах для покращення поперечної роздільної здатності. Для цього використовується ефект Допплера, що дає можливість визначати кутове положення різних розсіювачів в межах променю радіолокатора. Завдяки застосування метода допплерівського звуження променю вдається суттєво покращити роздільну здатність, не змінюючи при цьому ширину променю.
Історично так склалось, що термін «допплерівське звуження променю» мав два значення. Радіолокатор із синтезованою апертурою, вперше описаний Карлом Вайлі (Carl A. Wiley) у 1951 році як система, в якій аналізуються радіолокаційні відгуки у часовій області, був названий цим терміном. Пізніше термін «допплерівське звуження променю» став використовуватися для позначення метод а формування радіолокаційного зображення вздовж напрямку польоту на секторному індикаторі «азимут-дальність» поворотного бортового радіолокатора. Такий метод працює в частотній області.[1]
Носові радіолокатори літаків мають істотні обмеження на геометричні розміри апертури антени. Як правило, такий розмір не перевищує півметра. За таких умов навіть для дуже високих робочих частот промінь радіолокатора має ширину близько 4 градусів. Таким чином, якщо використовувати реальний промінь, без застосування додаткових методів, досяжна роздільна здатність радіолокатора буде невисокою.
При допплерівському звуженні променю використовується когерентний режим радіолокатора з низькою частотою повторення зондувальних імпульсів. Відбиті від точкових об’єктів сигнали будуть мати допплерівські зсуви частоти, які визначаються їхньою відносною радіальною швидкістю. Чим далі розташований об’єкт від лінії курсу літака, тим меншою є радіальна складова вектору його відносної швидкості (вектор червоного кольору на Рисунку 1) і тим меншою є величина допплерівського зсуву частоти. Якщо швидкість літака (й, отже, нормалізоване значення частоти Допплера) відома, то величина кутового відхилення об’єкту від лінії курсу літака може бути розрахована за виміряним допплерівським зсувом частоти. Чим меншою є частота Допплера, тим більшою є кутова відстань між лінією курсу літака та напрямком на об’єкт. Таким методом може бути досягнута кутова роздільна здатність близько 0,5 градуса.[2]
Якщо провести такий розрахунок для кожного пікселя радіолокаційного зображення, то в результаті вийде набагато більш чітке зображення, як ніби воно було отримано за допомогою антени з більш вузьким променем. Очевидно, що описаний метод ефективно працює в тих випадках, коли різниця між нормалізованою (опорною) частотою Допплера і допплерівським зсувом частоти відбитого від об’єкта сигналу має деяке помітне значення, яке може бути виміряне. Інтуїтивно зрозуміло, що при малих кутових відстанях відносно лінії курсу така різниця буде невеликою. На практиці в секторі 15 градусів праворуч та ліворуч від лінії курсу застосування розглянутого методу не призводить до покращення зображення. В області ж ефективних кутів при ширині променю в 4 градуси метод дає покращення роздільної здатності до 0,5 градуса.
Метод був використаний у радіолокаторі AN/APG-66 компанії Westinghouse, встановленому на ранніх моделях літака F-16 компанії General Dynamics.
Джерела:
- Merill I. Skolnik: Radar Handbook. 3. Aufl. Mcgraw-Hill Professional, New York NY 2008, ISBN 978-0-07-148547-0. Pages 17.2f
- P. Tait: ''Introduction to Radar Target Recognition'' IET, 2005, ISBN 9780863415012 (ограниченный просмотр)