www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Стабілітрони

Рисунок 1: Умовне графічне позначення стабілітрона

Умовне графічне позначення стабілітрона

Рисунок 1: Умовне графічне позначення стабілітрона

Умовне графічне позначення стабілітрона показано на рисунку 1. Зверніть увагу, що pn-перехід увімкнений у зворотному напрямку. Кожен стабілітрон має певну напругу пробою, вище якої, незважаючи на зворотне зміщення, виникає значний струм, зумовлений неосновними носіями заряду.

Стабілітрони різних конструкцій виготовляються для численних застосувань, але найчастіше вони використовуються для стабілізації напруги. Лише після досягнення напруги пробою починає протікати струм. Падіння напруги на послідовному резисторі використовується для підтримання сталої вихідної напруги схеми.

Якщо pn-перехід працює при зворотному зміщенні, носії заряду віддаляються від pn-переходу, а область просторового заряду розширюється. Це стосується як основних носіїв заряду (електронів), так і неосновних носіїв (дірок), як показано на рисунку 2. Протіканню струму основних носіїв перешкоджає дуже великий опір області просторового заряду. Залишковий струм зумовлений неосновними носіями (дірками) і залишається майже сталим до досягнення напруги пробою. Після досягнення напруги пробою струм починає лавиноподібно зростати. Не кожен діод здатний витримати потужність, що виділяється при такому струмі. Стабілітрони, однак, спеціально розраховані на цей режим роботи.

Область просторового
заряду
початковий
запірний шар
струм
Область просторового
заряду
початковий
запірний шар

Рисунок 2: Розмір області просторового заряду

Область просторового
заряду
початковий
запірний шар
струм
Область просторового
заряду
початковий
запірний шар

Рисунок 2: Розмір області просторового заряду

Раніше стабілітрони називали «діодами Зенера». «Ефект Зенера» уперше був описаний доктором Карлом Зенером у 1934 році і отримав назву «квантово-механічне тунелювання». Однак ефект Зенера може пояснити лише процеси у стабілітронах з напругою пробою нижче 5 вольт. За вищих напруг пробою принцип дії пояснюється так званим «лавинним ефектом». Проте назва «діод Зенера» й досі часто використовується для обох типів діодів.

«Ефект Зенера» можна описати за допомогою енергетичних зон електронної оболонки атома. При цьому тут мають значення лише дві зовнішні зони: зона провідності та валентна зона.

Зона провідності
p-матеріал
Зона провідності
n-матеріал
Валентна зона
Валентна зона

Рисунок 3: Енергетичні зони у стабілітроні.

Зона провідності
p-матеріал
Зона провідності
n-матеріал
Валентна зона
Валентна зона

Рисунок 3: Енергетичні зони у стабілітроні.

На рисунку 3 показані енергетичні зони у стабілітроні. Ці енергетичні зони мають різні рівні енергії в напівпровідникових матеріалах p- та n-типу. Зона провідності напівпровідникового матеріалу n-типу та валентна зона напівпровідникового матеріалу p-типу перекриваються у стабілітроні. За цих умов, починаючи з певної напруги, зв'язані електрони напівпровідникового матеріалу p-типу можуть подолати надзвичайно тонкий запірний шар і перейти в зону провідності напівпровідникового матеріалу n-типу. Цей процес називається «тунельним ефектом» і виникає в напівпровідниковому матеріалі з дуже високою концентрацією домішкових атомів.

Друга теорія, що пояснює напругу пробою, ґрунтується на так званому «лавинному ефекті», який виникає при напругах пробою вище 5 вольт. Ці діоди мають вужчу область просторового заряду, ніж звичайні діоди, однак вона дещо ширша, ніж у стабілітронів із пробоєм за ефектом Зенера. Товщина області просторового заряду збільшується за меншої концентрації домішкових атомів у напівпровідниковому матеріалі порівняно з діодами з ефектом Зенера. Зміною ступеня легування можна отримати напругу пробою від 2 до 200 вольт.

Область просторового
заряду
початковий
запірний шар

Рисунок 4: Лавинний ефект

Область просторового
заряду
початковий
запірний шар

Рисунок 4: Лавинний ефект

Механізм лавинного пробою відрізняється від ефекту Зенера. В області просторового заряду pn-переходу, залежно від температури кристала, міститься певна кількість вільних електронів провідності та відповідних електронних дірок. Зворотний струм зумовлений рухом неосновних носіїв заряду, у цьому випадку електронів, у напрямку електричного поля, тобто до позитивного потенціалу. При збільшенні напруги досягається критичне значення, за якого вільні електрони зіштовхуються з атомами кристалічної ґратки. Під час цих зіткнень вони передають енергію зв'язаним електронам і вибивають їх зі зв'язків. Ці електрони стають вільними електронами провідності та також прискорюються сильним електричним полем, доки не виникне лавинний пробій запірного шару. На рисунку 4 схематично показано лавинний пробій.

Вольт-амперна характеристика стабілітрона

Рисунок 5: Вольт-амперна характеристика стабілітрона

При зворотній напрузі, дещо вищій за напругу пробою UD, унаслідок лавинного ефекту утворюється практично необмежена кількість вільних електронів провідності, тому внутрішній опір діода стає дуже малим. Струм стає майже струмом короткого замикання й обмежується лише зовнішніми резисторами схеми. Їхній опір має бути вибраний так, щоб запобігти тепловому перевантаженню стабілітрона. Якщо зворотну напругу знову зменшити до значення нижче напруги пробою UD, струм різко зменшується, і стабілітрон знову переходить у закритий стан.