www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Будова атома

Електронна оболонка
Атомне ядро
Протони
Нейтрони
Електрони

Рисунок 1: Будова атома гелію відповідно до моделі атома Бора

Електронна оболонка
Атомне ядро
Протони
Нейтрони
Електрони

Рисунок 1: Будова атома гелію відповідно до моделі атома Бора

Будова атома

Мало що у фізиці так часто змінюється, як уявлення про будову атома. Для пояснення різних фізичних явищ використовують моделі, які хоча й недосконалі, але достатні для відповідного пояснення.

Атом складається переважно з електронів, протонів і нейтронів. Електрони, протони й нейтрони одного елемента ідентичні відповідним частинкам іншого елемента. Відмінність між різними елементами полягає лише в різній кількості та розташуванні електронів і протонів.

Електрон має невеликий негативний електричний заряд. Протон має позитивний заряд, рівний за величиною заряду електрона, але протилежний за знаком. Хоча протон має такий самий за величиною заряд, як електрон, його маса приблизно у 1827 разів більша за масу електрона. У більшості атомів також існують електрично нейтральні частинки, які називаються нейтронами, і маса яких приблизно дорівнює масі протона. Вони не мають електричного заряду.

Відповідно до моделі атома Бора електрони, протони й нейтрони розташовані так, що нагадують Сонячну систему в мініатюрі. Розгляньте атом гелію на рисунку 1. Два протони й два нейтрони утворюють компактне атомне ядро з позитивним електричним зарядом обох протонів, навколо якого рухаються два дуже легкі негативно заряджені електрони. Однак траєкторія цих електронів визначена не так точно, як це може здаватися з рисунка. Вони лише перебувають завжди на певній відстані, що описується як орбіталі, від атомного ядра й повинні рухатися з такою швидкістю, за якої виникає відцентрова сила, що компенсує силу притягання протонів („доцентрову силу”). Подібно до того як космічному кораблю потрібна енергія для переходу на іншу орбіту, електрону також потрібна додаткова енергія для переходу на орбіту, віддаленішу від атомного ядра. Отже, електрон повинен мати певну кінетичну енергію, щоб рухатися певною орбітою навколо атомного ядра. Ця енергія називається енергетичним рівнем електрона. Електрон, який переходить із більш віддаленої орбіти на орбіту, розташовану ближче до атомного ядра, повинен віддати енергію. І навпаки, щоб віддалитися від атомного ядра, електрон повинен поглинути енергію.

N-оболонка
M-оболонка
L-оболонка
K-оболонка

Рисунок 2: Будова атома міді відповідно до моделі атома Бора

N-оболонка
M-оболонка
L-оболонка
K-оболонка

Рисунок 2: Будова атома міді відповідно до моделі атома Бора

Електрони, що оточують атомне ядро, перебувають не на випадкових відстанях від нього, а ці відстані визначаються заданими енергетичними рівнями. Різні енергетичні рівні можна уявити як вкладені одна в одну оболонки різного розміру навколо атомного ядра. Ці оболонки та можлива кількість електронів у кожній із них визначаються принципом Паулі. Відповідно до цього принципу енергетичним рівням відповідають такі максимальні кількості електронів в оболонках:

K-оболонка2 електрони(n=1)
L-оболонка8 електронів(n=2)
M-оболонка18 електронів(n=3)
N-оболонка32 електрони(n=4)

Таблиця 1: Можлива кількість електронів в оболонках

У загальному випадку оболонка з головним квантовим числом n може містити 2·n2 електронів. Наприклад, друга оболонка, L-оболонка, повністю заповнена при 2·22, тобто 8 електронами. За допомогою моделі атома Бора можна також фізично пояснити періодичну систему елементів, яку раніше розглядали лише як формальну систему класифікації.

Зонна модель

Зона провідності
заборонена зона
Валентна зона
Ширина
забороненої зони

Рисунок 3: Зонна модель напівпровідника (власна провідність)

Зона провідності
заборонена зона
Валентна зона
Ширина
забороненої зони

Рисунок 3: Зонна модель напівпровідника (власна провідність)

Усі електрони, що знаходяться в електронній оболонці атома, мають певний енергетичний рівень. Чим далі електрон знаходиться від атомного ядра, тим вищий його енергетичний рівень. Електрон може поглинати енергію за допомогою електричних полів, тепла або світла. Якщо енергетичний рівень електрона настільки високий, що позитивний заряд атомного ядра вже не може утримувати його на орбіталі, електрон залишає атом і стає вільним електроном провідності. Отже, ці електрони провідності мають значно більше енергії, ніж зв’язані електрони (так звані валентні електрони).

Процеси електричної провідності можна наочно подати, відобразивши різні можливі енергетичні стани електронів на енергетичній діаграмі. Валентні електрони за енергією об’єднуються у валентну зону, а електрони провідності у зону провідності. Різниця енергій називається шириною забороненої зони.

Через існування мінімальної енергії, необхідної для вивільнення валентних електронів, енергетичний діапазон E при EV<E<EL не може бути зайнятий рухомими носіями заряду, що походять із регулярної кристалічної ґратки. Цей енергетичний діапазон називається „забороненою зоною”.

Опис процесів електричної провідності за допомогою енергетичної схеми зони провідності та валентної зони називається зонною моделлю.

Зона провідності
заборонена
зона
Валентна зона
Ізолятор
Напівпровідник
Провідник

Рисунок 4: Зонна модель різних матеріалів

Зона провідності
заборонена
зона
Валентна зона
Ізолятор
Напівпровідник
Провідник

Рисунок 4: Зонна модель різних матеріалів

Різниця енергій ΔE, що відокремлює валентну зону від зони провідності, є важливою величиною, за допомогою якої можна характеризувати ізолятори, напівпровідники та електричні провідники. Різна ширина забороненої зони для 1. ізоляторів, 2. напівпровідників і 3. електричних провідників показана на рисунку 4.

Ізолятори мають дуже широку заборонену зону. Чим ширша заборонена зона, тим більше енергії потрібно, щоб валентний електрон міг стати вільним електроном провідності. Це означає, що чим більше енергії потрібно навіть для дуже малих струмів, тим кращі ізоляційні властивості ізолятора. Отже, заборонена зона є дуже широкою.

У напівпровідника ця заборонена зона вже дещо вужча. Навіть підведення трохи більшої кількості теплової енергії вже дозволяє протікати електричному струму. Для напівпровідника германію, наприклад, уже близько 50° Celsius достатньо, щоб забезпечити помітне протікання струму.

Остання діаграма показує, що валентна зона провідника переходить у зону провідності. Заборонена зона практично відсутня. Невелика кількість підведеної енергії може перетворити валентні електрони на вільні електрони провідності. Тому ці матеріали є добрими електричними провідниками.