www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Історія розвитку хвилеводів

1893 р. Сер Джозеф Джон Томсон (* 18 грудня 1856 р., † 30 серпня 1940 р.), британський фізик і лауреат Нобелівської премії, вперше вивів електромагнітні моди в циліндричній металевій порожнині.

1894 р. Сер Олівер Джозеф Лодж (* 12 червня 1851 р., † 22 серпня 1940 р.) продемонстрував передачу радіохвиль довжиною 3 дюйми через коротку мідну трубку.

1897 р. Перше математичне обґрунтування цих процесів належить англійському фізику лорду Рейлі (* 12 листопада 1842, † 30 червня 1919), який запропонував видалити внутрішній провідник із вже відомих на той час коаксіальних кабелів, щоб електромагнітна хвиля, проходячи лише через зовнішню стінку, могла поширюватися в ній.

 
Ця концепція майже 40 років залишалася практично непоміченою, оскільки основна увага приділялася низьким частотам.
 

1931 р. Американський інженер-радіотехнік Джордж Кларк Саутворт (* 24 серпня 1890 р., † 6 липня 1972 р.) з «Белл Лабораторіз» розпочав дослідження хвилеводів з метою вдосконалення комунікаційних технологій. Він спостерігав поширення хвиль у заповнених водою мідних трубах і експериментував з круглими хвилеводами. Він припустив, що для цього має існувати особлива форма електромагнітних хвиль, і назвав її поперечною електромагнітною хвилею.

1936 р. Незалежно від робіт Саутворта, американський інженер-електрик Вілмер Ланьє Барроу з Массачусетського технологічного інституту (MIT) розробив сучасний прямокутний хвилевід. (Два роки по тому він винайшов для цього рупорну антену.)

1936 р. Американська математикиня та інженер-електрик Саллі Перо Мід у співпраці з Сергієм Олександром Шелкуноффом та Джоном Реншоу Карсоном відкрила поперечну електромагнітну хвилю, про яку говорив Саутворт, і вони опублікували це у 1936 році в журналі «Bell System Technical Journal».

1938 р. Винахід потужних джерел мікрохвиль, таких як клістрон і магнетрон, уможливив перше широке застосування хвилеводів. Під час Другої світової війни вони стали стандартним компонентом військових радіолокаційних установок.

 
Під час Другої світової війни ще не існувало стандартів щодо розмірів хвилеводів. Інженери та дослідники будували хвилеводи з розмірами, які були необхідні саме для їхніх приладів або експериментів. Щоб прискорити виробництво радіолокаційних компонентів та поєднати вузли різних виробників, виникла потреба у стандартизації розмірів хвилеводів.
 

1946 р. Американська Асоціація електронної промисловості (EIA) запровадила позначення WR («WR» означає Waveguide Rectangular р.).

1946 р. Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) паралельно розробила стандарт IEC 60153. У Європі їх часто позначають номерами R (наприклад, R100 відповідає WR-90).

Джерело:

  1. Karle S. Packard: “The Origin of Waveguides: A Case of Multiple Rediscovery”, IEEE Transactions on Microwave Theory and Techniques (Volume: 32, Issue: 9, September 1984)