www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Історичний огляд розвитку магнетрона

Рисунок 1: Модель анода магнетрона А. Галла

Рисунок 1: Модель анода магнетрона А. Галла

Рисунок 2: Модель щілинного магнетрона Е. Габанна

Рисунок 2: Модель щілинного магнетрона Е. Габанна

Рисунок 3: Модель багаторезонаторного магнетрона, запатентованого Г. Голльманном

Рисунок 3: Модель багаторезонаторного магнетрона, запатентованого Г. Голльманном

Рисунок 4: Модель багаторезонаторного магнетрона, створеного Дж. Рендаллом і Г. Бутом

Рисунок 4: Модель багаторезонаторного магнетрона, створеного Дж. Рендаллом і Г. Бутом

Історичний огляд розвитку магнетрона

1912 Швейцарський фізик Гайнріх Грайнахер намагався використати діодну лампу з циліндрично-симетричним розташуванням анода в магнітному полі, паралельному осі, щоб виміряти відношення заряду електрона до його маси. Практичний експеримент завершився невдачею через недостатній вакуум у лампі та, як наслідок, недостатню емісію електронів із катода. Грайнахер навів основний математичний опис змін руху електронів під впливом магнітного поля.

1921Альберт В. Галл із компанії General Electric використав цю експериментальну установку та дослідив рух електронів під впливом однорідного осьового магнітного поля. Він виявив можливість керування потоком електронів до анода шляхом зміни магнітного поля.

Галл прагнув розробити для своєї компанії магнітно кероване реле або підсилювач як противагу підсилювальним лампам, тобто тріодам, компанії Western Electric. Він також указав на можливість генерування високочастотних коливань. Свій винахід він назвав «магнетроном».

1924Незалежно один від одного магнетрони для генерування високочастотних коливань розробили Еріх Габанн у Єні (Німеччина) та Август Жачек у Празі (Чеська Республіка). Габанн сформулював умови, за яких паралельно до резонаторів може виникати від’ємний опір, щоб компенсувати їхнє загасання та створити незгасні коливання. На відміну від Галла, він використовував постійне магнітне поле, як це й сьогодні прийнято під час роботи магнетрона. У його магнетроні застосовувався анод зі щілинами, і він міг генерувати коливання з частотою близько 100 MHz. Анод Жачека вже був виготовлений з одного блока й міг генерувати частоти до 1 GHz.

1929Прорив стався з появою покоління магнетронів сантиметрового діапазону, розроблених Кінджіро Окабе з Університету Тохоку в Сендаї, Японія. Його магнетрон працював на частоті 5,35 GHz.

1935Ганс Еріх Голльманн продовжив удосконалення щілинного магнетрона і 27 листопада 1935 року подав патентну заявку на магнетрон із кількома резонаторами. Цей патент також був виданий у США як патент США 2,123,728 12 липня 1938 року – задовго до робіт Джона Рендалла та Генрі Бута в лютому 1940 року.

1940Попри це, багаторезонаторний магнетрон, розроблений двома інженерами Бірмінгемського університету, Джоном Рендаллом і Генрі Бутом, став важливою віхою, яка від 1940 року сприяла перелому в підводній війні проти Німеччини. Вони просто створили магнетрон із більш ніж чотирма резонаторами, щоб зробити генерування високочастотної енергії ефективнішим, і оснастили анодний блок водяним охолодженням для досягнення більшої потужності. Цей магнетрон використовували для серійного виробництва легкого радіолокаційного передавача, який забезпечував імпульсну потужність 15 kW на частоті 3 GHz. Цим радаром оснащували бомбардувальники B–17.

Цей невеликий, але потужний радар давав змогу виявляти й атакувати підводні човни, які під покровом ночі мусили спливати на поверхню для заряджання акумуляторів. Оскільки коефіцієнт підсилення антени пропорційний частоті передавача, така висока частота дала змогу застосувати дуже ефективну антену з дуже високою точністю, яка також обернено пропорційна частоті передавача, а також із високою кутовою роздільною здатністю.

Результати досліджень Анрі Гюттона щодо застосування катодів з оксиду барію в багатощілинному магнетроні були доставлені до Англії Морісом Понтом з Загальної компанії бездротової телеграфії незадовго до окупації Франції. Там вони були враховані в поточних розробках Рендалла і Бута. Катоди з оксиду барію порівняно з вольфрамовими катодами за однакової емісії електронів працюють за нижчої температури й завдяки цьому забезпечують значно більший строк служби магнетронів.

Генрі Тізард очолив делегацію, яка під час Битви за Британію перевезла всі наявні на той час результати досліджень до Сполучених Штатів Америки. Там було розпочато масове виробництво магнетронних ламп для воєнних потреб.

1942У німецьких радіолокаційних станціях у той час замість магнетронів переважно використовували клістрони, оскільки вони мали значно кращу стабільність частоти. Лише наприкінці Другої світової війни після аналізу захоплених пристроїв було усвідомлено переваги мікрохвильового діапазону, доступного завдяки магнетронам, насамперед те, що на той час не існувало можливості створювати перешкоди цим пристроям. Однак для промислового впровадження цих результатів було вже надто пізно.
Джерело: Дослідження, озброєння та війна. Крістофер Шумахер

Примітка: У переважно британських публікаціях зазвичай розрізняють магнетрони зі щілинами та магнетрони з резонансними камерами. Це робиться лише для того, щоб підкреслити досягнення Джона Рендалла і Генрі Бута як особливий «британський винахід». Однак із технічного погляду таке розрізнення не має сенсу, оскільки багаторезонаторні магнетрони також повинні мати щілини, а так звані щілинні магнетрони — кілька резонансних камер (порівняйте рисунок 3 з рисунком 4). Формально магнетрон, який Ганс Голльманн уже 1935 року запатентував у США, також є багаторезонаторним магнетроном. Збільшення кількості резонансних камер не заслуговує на те, щоб називатися винаходом.