Гульєльмо Марконі
Рисунок 1: Гульєльмо Марконі
Гульєльмо Марконі
Гульєльмо Марконі (☆ 25 квітня 1874 року в Болоньї, Італія – † 20 липня 1937 року в Римі) був італійським піонером радіотехніки.
Марконі цікавився дослідженнями Максвелла та Герца щодо поширення електромагнітних хвиль. У 1895 році він розробив заземлену передавальну антену, за допомогою якої можна було передавати сигнали до точки, розташованої на відстані 2400 метрів. У своїх експериментах він використовував дріт, прикріплений до дерев’яного наметового стовпа. Від італійської назви наметового стовпа l’antenna centrale походить слово антена.[1]
У 1896 році Марконі вирушив до Англії. Там він переконав генерального директора поштового відомства Вільяма Пріса у перевагах своєї системи бездротової телеграфії та запатентував цей спосіб. У 1899 році йому вдалося встановити перший бездротовий зв’язок через Ла-Манш, а в 1901 році здійснити перше трансатлантичне радіопередавання.
У 1909 році Марконі разом із німецьким фізиком Карлом Фердинандом Брауном отримав Нобелівську премію з фізики за свою роботу в галузі бездротового передавання повідомлень. У 1935 році його призначили професором кафедри радіохвиль Римського університету.
Джерела та література:
- Щодо етимології див.:
«Існують відмінності у значенні слів у множині та однині: Antenne, ж., щогла для вітрила, рея; Antennen, вусики комах».
(Anke Heier: ’’Deutsche Fremdwortlexikografie zwischen 1800 und 2007. Zur metasprachlichen und lexikografischen Behandlung äußeren Lehnguts in Sprachkontaktwörterbüchern des Deutschen’’ Walter de Gruyter, 2012, ISBN 978-3-11-028267-2)