Поради та попередження щодо самостійного виготовлення радара
На форумах і в блогах іноді порушується питання, що слід враховувати під час самостійного виготовлення радара. Часто при цьому згадують авантюрні конструкції із супутниковою антеною та магнетроном із мікрохвильової печі, які, однак, практично не мають жодних шансів нормально працювати.
Проте самостійно побудувати власний радар, який навіть можна експлуатувати законно, простіше, ніж може здаватися.
Але загальне правило таке: Не використовуйте магнетрони з мікрохвильових печей!
З міркувань безпеки доцільно обмежитися напівпровідниковими модулями,
оскільки їхні помірні робочі напруги створюють значно менший рівень небезпеки.
Поширені запитання
Якою має бути потужність передавача, щоб досягти дальності приблизно 2–3 кілометри?
Для дальності радара мають виконуватися дві умови. Перша — часова умова, яка повинна забезпечити достатній час приймання для необхідного часу поширення електромагнітних хвиль. Друга — енергетична умова, відповідно до якої енергетичний баланс передавача має бути достатнім для компенсації втрат на шляху до цілі, під час відбиття та на зворотному шляху, щоб до приймача ще надходив придатний для обробки ехо-сигнал.
Якщо ви обираєте імпульсний радар, то згідно з рівнянням радіолокації імпульсна потужність для такої дальності, за грубою оцінкою, має становити приблизно 5 — максимум 10 Вт, а частота повторення імпульсів доцільно повинна знаходитися в межах від 1 до максимум 10 кГц, чого більш ніж достатньо для однозначних вимірювань у цьому діапазоні.
Якщо ви обираєте FMCW-радар, то потужності передавача від 10 до 30 мВт цілком достатньо. Замість частоти повторення імпульсів тут подібну функцію виконує тривалість пакета (тобто тривалість одного циклу вимірювання, яка відповідає тривалості лінійного зростання частоти). Оскільки вона зазвичай перебуває в мілісекундному діапазоні, неоднозначних вимірювань дальності не очікується.
Причина того, що FMCW-радар із меншою потужністю може досягати більшої дальності, ніж імпульсний радар, полягає в тому, що для дальності визначальною є не лише імпульсна потужність, а передусім енергетичний вміст переданих імпульсів. Тому доцільно порівнювати насамперед середню потужність імпульсного радара з потужністю FMCW-радара.
Які частоти можна використовувати для саморобного радара?
Існує кілька дозволених діапазонів частот, спеціально призначених для вимірювальної техніки (а радар належить до вимірювальної техніки). Особливо відомою є частота 24,125 ГГц у K-діапазоні, для якої вже пропонується багато радарних модулів для аматорських проєктів. Дозволи на використання цих частот, що видаються Федеральним мережевим агентством Німеччини, як правило, також обмежують максимальну потужність передавача.
Дозволені також такі проєкти, як UWB-радар, який випромінює лише кілька надзвичайно коротких імпульсів, що на більшій відстані майже не відрізняються від природного шуму навколишнього середовища. Оскільки Федеральне мережеве агентство Німеччини практично не може виміряти таке додаткове випромінювання шумових імпульсів, воно не може й стверджувати, що вони десь створюють завади. Тому UWB-радари з обмеженою імпульсною потужністю були загалом дозволені нормативними актами.
Проте UWB-радар не рекомендується аматорові з невеликим досвідом у галузі високочастотної техніки. Швидших і надійніших результатів можна досягти за допомогою комерційно доступних FMCW-радарних модулів. Вони вже містять передавач, приймач і випромінювальні елементи антени та потребують лише підключення низькочастотних вузлів. Але будьте обережні! Багато дуже дешевих модулів придатні лише для роботи як CW-радар і не можуть модулюватися. Тому вони, як правило, не здатні вимірювати дальність. Як практичне правило можна сказати: якщо радарний модуль має лише три контактні виводи, він гарантовано не придатний для FMCW-радара.
Чи можна використовувати стару супутникову тарілку як антену для радарного модуля?
Загалом: так. Оскільки супутникові антени розраховані на частоти до приблизно 13 ГГц, теоретично в діапазоні 24 ГГц вони значно ефективніші, ніж під час використання в системі супутникового приймання. Необхідно лише стежити, щоб рефлектор не був деформований, інакше цей виграш буде знову втрачено. Тому спроба надати рефлектору більш «радарної» форми за допомогою кутової шліфувальної машини не спрацює.
Під час наведення також слід враховувати, що ці антени фактично призначені для приймання сигналів із напрямку приблизно 27°…30° вище горизонту. Для горизонтального випромінювання радара тарілку тому потрібно нахилити вперед приблизно на цей кут.
Старий LNB із діаметром шийки 40 мм можна легко розібрати, а простий радарний модуль лише з двома патч-антенами встановити в корпусі за рупорним опромінювачем так, щоб патч-антени розташовувалися приблизно посередині круглого перерізу хвилеводу. Це рішення не надто ефективне, оскільки двом патч-антенам доводиться ділити центральну область, і тому жодна з них не розташована точно в центрі. Однак така конструкція має перевагу: старий корпус LNB забезпечує надійне штатне кріплення точно в потрібному місці та водночас захищає від бризок води.
Формально-правовий аспект такої конструкції, однак, може стати проблематичним. Навіть відносно невелика супутникова тарілка діаметром лише 60 см має коефіцієнт підсилення антени до 36 дБ, тобто приблизно у 4000 разів. За певних умов сума всіх втрат може виявитися недостатньою, щоб гарантовано не перевищити максимально допустиме значення EIRP, встановлене Федеральним мережевим агентством Німеччини. EIRP (Effective Isotropic Radiated Power) — це потужність передавача, помножена на коефіцієнт підсилення антени. Однак і тут існує можливе рішення: якщо виникне така ситуація, у корпус LNB безпосередньо перед групою передавальних антен можна встановити невеликий шматок спіненого полістиролу, незначного загасання якого цілком достатньо для цієї мети.
Яким є рівень радіочастотного опромінення від цього радара і чи можна очікувати шкоди для здоров’я?
Потужність передавачів комерційно доступних радарних модулів становить лише кілька міліватів.[1] (Див. технічні дані на http://www.viasat.com/files/assets/web/datasheets/24GHz_RADAR_chip_103_web.pdf) Навіть при використанні антенного рефлектора з коефіцієнтом підсилення 36 дБ ефективна потужність приблизно 1 — максимум 4 Вт може очікуватися лише в головному напрямку випромінювання. (У Німеччині допустиме граничне значення становить 50 Вт на квадратний метр.) Однак цей розрахунок далекий від реальних умов, оскільки на відстані одного-двох метрів радар взагалі не може опромінити площу в один квадратний метр, адже діаграма спрямованості антени значно вужча.
Після приблизно двох метрів втрати через розбіжність променя (див.: загасання у вільному просторі) знову стають настільки великими, що рівень опромінення зменшується пропорційно квадрату відстані. У найгіршому випадку на відстані одного метра безпосередньо в напрямку головного променя (а на практиці значно ближче підійти важко) цей радар створює рівень опромінення, порівнянний із мобільним телефоном, який тримають безпосередньо біля вуха. Якщо перебувати поруч із радаром, тобто поза головним напрямком випромінювання, його радіочастотним впливом можна знехтувати.