Подвійні доплерівські вимірювання
Рисунок 1: Геометрія подвійного Доплера: область, придатна для подвійного доплерівського аналізу, позначена сірим кольором
Подвійні доплерівські вимірювання
Під час подвійних доплерівських вимірювань дані, одночасно отримані від двох (або більше) сусідніх радарів, об'єднуються, щоб використати додаткову інформацію для визначення горизонтального або, за потреби, тривимірного поля вітру.
Один радар за допомогою доплерівської частоти може виміряти лише радіальну швидкість відносно радара. Швидкість вітру відносно земної поверхні можна обчислити лише за умови рівномірного розподілу вітру, використовуючи результати повного оберту антени радара та визначаючи напрямок вітру за точками нульової доплерівської швидкості. Це вимірювання стає значно точнішим і детальнішим, коли два сусідні радари спостерігають той самий відбивний об'єкт. За двома виміряними доплерівськими частотами можна точно визначити напрямок руху та швидкість відносно земної поверхні.
Хороша геометрія вимірювань досягається тоді, коли обидва радари розташовані на відстані приблизно від 30 до 60 км один від одного. Вони повинні спостерігати відбивний об'єкт під різними кутами. Найточніші результати отримують за різниці азимутальних кутів 90°. Це відповідає всім точкам кола, діаметр якого дорівнює відстані між двома радарами, що лежать на його колі. Різниця між виміряними азимутальними кутами повинна, по можливості, бути більшою за 60°, але меншою за 120°, інакше різниця доплерівських частот стає надто малою, що знижує точність вимірювання.
Для горизонтального поля вітру дві векторні складові U (схід–захід) та V (північ–південь) обчислюються таким чином (усі кути наведені у градусах):
(1)
- νR1 = радіальна швидкість радара 1
- νR2 = радіальна швидкість радара 2
- β1 = азимутальний кут радара 1
- β2 = азимутальний кут радара 2
- θ1 = кут місця радара 1
- θ2 = кут місця радара 2
Рисунок 2: Приклад горизонтального поля вітру
На основі цих двох векторних складових для кожної комірки дальності в межах придатної геометричної області (позначеної сірим кольором на рисунку 1) можна побудувати невеликий вектор, який показує напрямок вітру, а його довжина відповідає швидкості вітру. Існують також варіанти відображення, у яких усі вектори напрямку мають однакову довжину, а швидкість позначається кольором.