Бортові метеорологічні радіолокатори
Рисунок 1. Твердотілий метеорадіолокатор компанії Collins
Бортові метеорологічні радіолокатори
У теперішній час звичною практикою стало оснащення комерційних літаків метеорологічним радіолокатором. Частіше за все такий радіолокатор встановлюється у носовій частині літака. Бортовий метеорадар забезпечує пілота локальною (лише у передній напівсфері) картиною погодних явищ, що дає йому змогу ідентифікувати небажані метеоутворення та уникати їх. Зазвичай максимальна дальність дії такого радіолокатора складає 180 морських миль, при цьому, як правило, використовується діапазон дальностей до 30 … 80 морських миль (встановлюється екіпажом літака).
Антена і приймач
Рисунок 2. Носовий радіолокатор із дзеркальною антеною
У носових радіолокаторах, в основному, використовуються антени двох типів: параболічні дзеркальні антени (наприклад, Рисунок 2) і плоскі фазовані антенні решітки (наприклад, Рисунок 1). Обидва типи антен широко використовуються, але фазовані решітки зустрічаються частіше, ніж дзеркальні антени.
Антена, розташована в носовій частині літака, як правило, може повертатися у заданому напрямку (можливий діапазон кутів повороту за азимутом може складати від 120 до 180 градусів, залежно від конкретної реалізації).
Обладнання обробки даних
Рисунок 3. Тривимірне радіолокаційне зображення метеообстановки
Для обробки радіолокаційних даних та побудови на їх основі інформаційної моделі метеообстановки для відображення на дисплеї пілота, до складу авіоніки має входити блок обробки. Він встановлюється поряд з іншими блоками обладнання літака, такими як відповідач вторинної радіолокації, система літаководіння (керування польотом літака) і т. п.
Для виконання названих функцій розроблено обширне і зручне програмне забезпечення. Приклад зображення метеообстановки, побудованого за допомогою такого програмного забезпечення, показаний на Рисунку 3.
Відображення інформації в кабіні пілотів
Рисунок 4. Індикатор в кабіні пілотів
В літакових метеорадарах зазвичай використовуються секторні індикатори (Рисунок 4). Вони схожі з індикаторами кругового огляду (ІКО) і формують зображення метеообстановки у вигляді мапи. Різниця полягає в тому, що точка, яка відповідає положенню радіолокатора, знаходиться не в центрі екрану (як на ІКО), а у його нижній частині. Розгортка хитається синхронно із хитанням антени. Пілот має можливість встановити потрібний йому масштаб відображення.
У більшості випадків такий індикатор є багатофункціональним і на ньому також відображаються додаткові дані.
Стабілізація (за кутом нахилу і кутом крену)
Рисунок 5. Положення променю радіолокатора при зміненні нахилу і крену літака:
нестабілізований та
стабілізований
Очевидно, що під час здійснення літаком того чи іншого маневру промінь бортового метеорадара буде спрямований у напрямку, відмінному від напрямку подальшого польоту. Таким чином, на індикаторі буде відображатися не та інформація, яка потрібна пілоту. Для пояснення цього твердження звернемося до Рисунку 5. В його лівому верхньому куті зображена ситуація, що виникає під час злету літака. У цьому випадку метеоутворення, що знаходиться на траєкторії сталого польоту, буде знаходитися нижче променю антени, кут нахилу якого відповідає куту злету літака (показано червоним кольором). Тому важливо зберігати задане кутове положення антени на всіх етапах польоту, в том числі, під час виконання маневрів (показано зеленим кольором).
Стабілізація положення антени метеорадара є доволі складним завданням, яке потребує наявності на борту літака електромеханічних сервоприводів. Цілком зрозуміло, що менш важко стабілізувати положення антени при незначних маневрах, таких як пологі повороти з невеликим креном, ніж при різких зміненнях кутів крену й тангажу.
Отже, слід очікувати стабілізації положення антени відносно горизонту лише під час маневрів помірної інтенсивності. Якщо стабілізація не увімкнена, то картинка, що відображається на індикаторі, відповідає поточному положенню літака і поточному напрямку його польоту.
Маневр у вертикальній площині може охоплювати достатньо великий діапазон кутів та потребувати значної стабілізації. Як правило, проблеми із стабілізацією виникають на етапах злету та посадки. Деякі системи бувають пов’язані з автопілотом, або ж використовуються вбудовані таблиці статистичних даних, які дають змогу системі автоматично розраховувати потрібні кути стабілізації.
На певних етапах польоту маневри можуть виконуватися і у горизонтальній площині. Наприклад, це складні й часті маневри за інструкціями диспетчера управління повітряним рухом (під час польоту в групі і т. п.). Цілком зрозуміло, що на деяких етапах відображувана на індикаторі метеорадара інформація може виявитися некорисною для пілота.