Багатогіпотезне супроводження цілей (MHT)
Рисунок 1. Неоднозначна ситуація прив’язки відміток до трас під час радіолокаційного супроводження
Рисунок 1. Неоднозначна ситуація прив’язки відміток до трас під час радіолокаційного супроводження
Рисунок 1. Неоднозначна ситуація прив’язки відміток до трас під час радіолокаційного супроводження
Багатогіпотезне супроводження цілей (MHT)
Багатогіпотезний алгоритм супроводження (Multiple Hypothesis Tracker, MHT) є методом автоматичного радіолокаційного супроводження цілей, за якого одночасно розглядають кілька можливих варіантів прив’язки нових радіолокаційних відміток до наявних трас. На відміну від простих методів асоціації даних, за неоднозначної ситуації вимірювання алгоритм супроводження не повинен негайно обирати єдиний варіант прив’язки. Натомість він може підтримувати кілька конкуруючих гіпотез щодо попереднього руху цілей і надалі перевіряти їх за результатами наступних радіолокаційних вимірювань.
Така неоднозначність виникає, наприклад, коли дві цілі зближуються, їхні траси перетинаються або кілька радіолокаційних відміток потрапляють до можливих областей прив’язки. У таких ситуаціях спочатку може бути незрозуміло, яка відмітка належить якій трасі. Негайне ухвалення помилкового рішення може призвести до переплутування трас або до того, що оцінені параметри руху більше не відповідатимуть реально наявним цілям. MHT намагається запобігти таким помилкам, спочатку паралельно підтримуючи альтернативні варіанти прив’язки.
Формування та оцінювання гіпотез
Під час кожного нового радіолокаційного вимірювання аналізують можливі варіанти прив’язки виявлених відміток до наявних трас. Кожна гіпотеза описує певну комбінацію таких варіантів прив’язки. Вона також може містити припущення, що ціль тимчасово не була виявлена, що відмітка виникла внаслідок хибної тривоги або що необхідно ініціювати нову трасу. Із цих різних можливостей утворюється кілька альтернативних гіпотез, які алгоритм MHT спочатку підтримує окремо.
Гіпотези оцінюють за ступенем їхньої відповідності радіолокаційним вимірюванням і прогнозованим станам руху. При цьому можуть ураховувати, зокрема, відхилення між виміряними та прогнозованими положеннями, невизначеності оцінювання стану, а також імовірності виявлення цілей і виникнення хибних тривог. Таким чином, для кожної гіпотези визначають оцінку, яка характеризує її відносну правдоподібність порівняно з конкуруючими варіантами.
Принципово важливо, що остаточний вибір гіпотези не обов’язково потрібно робити після одного оберту антени. Подальші вимірювання можуть показати, що варіант прив’язки, який спочатку вважали менш імовірним, краще відповідає фактичному руху цілей. Отже, MHT використовує часову послідовність кількох оглядів радіолокатора, щоб згодом надійніше визначити правильні варіанти прив’язки у спочатку неоднозначних ситуаціях.
Приклад неоднозначної прив’язки відміток
На рисунку 1 траси 121 і 131 зближуються одна з одною. Якщо нові радіолокаційні відмітки перебувають в області, де можлива їхня прив’язка до обох трас, алгоритм супроводження спочатку не може однозначно визначити, яке вимірювання належить якій цілі. Одна гіпотеза передбачає прив’язку нових відміток відповідно до раніше спостережуваного руху цілей. Інша гіпотеза, навпаки, припускає перестановку варіантів прив’язки. MHT може спочатку підтримувати обидві можливості та порівнювати їхню правдоподібність за наступними вимірюваннями.
Розгалуження, що виникають при цьому, спочатку відображають різні припущення щодо прив’язки вимірювань і руху цілей. Вони не обов’язково означають, що реально наявна ціль розділилася на кілька окремих цілей. Так само одночасне підтримання кількох гіпотез не означає, що одну радіолокаційну відмітку можна приписати кільком незалежним цілям в остаточному наборі супроводжуваних трас. Різні гіпотези радше є конкуруючими можливими поясненнями тієї самої ситуації вимірювання.
Обмеження обчислювальних витрат
Суттєвим недоліком багатогіпотезного супроводження є висока потреба в обчислювальній потужності та пам’яті. Оскільки кожне нове радіолокаційне вимірювання може породжувати додаткові варіанти прив’язки, кількість можливих гіпотез без спеціальних обмежувальних заходів дуже швидко зростає. Особливо за великої кількості цілей, численних хибних тривог або частих пропусків виявлення повний розрахунок усіх можливих гіпотез може стати практично нездійсненним.
Тому в системах MHT застосовують методи обмеження кількості гіпотез, які продовжують підтримувати. Під час Pruning (відсікання гіпотез), наприклад, відкидають гіпотези, оцінки яких значно гірші за оцінки найімовірніших альтернатив. Під час Hypothesis Merging (об’єднання гіпотез) достатньо подібні гіпотези за відповідних умов можуть об’єднуватися. Додаткові обмеження можна запровадити, задавши максимально допустиму кількість гіпотез або обмеживши глибину історії вимірювань, яку розглядають.
Ці заходи зменшують обчислювальні витрати, проте створюють ризик передчасного відкидання гіпотези, яка згодом могла б виявитися правильною. Тому вибір методів обмеження має забезпечувати компроміс між надійністю супроводження цілей і доступними обчислювальними ресурсами.
Видача даних про траси
Хоча MHT внутрішньо підтримує кілька альтернативних гіпотез прив’язки, радіолокаційній системі для подальшого оброблення та відображення зазвичай потрібен однозначний набір супроводжуваних трас. Для цього можна вибрати гіпотезу з найкращою оцінкою. Залежно від реалізації можуть використовуватися й інші методи ухвалення рішень, наприклад формування набору трас на основі кількох оцінених гіпотез. Отже, не всі альтернативні варіанти, які підтримуються всередині алгоритму, потрібно відображати на екрані радіолокатора.
Багатогіпотезне супроводження особливо придатне для ситуацій, коли прив’язка окремих радіолокаційних вимірювань до наявних трас є невизначеною. Його головна перевага полягає в тому, що неоднозначні рішення не потрібно ухвалювати негайно й остаточно, оскільки їх можна уточнити на основі подальших вимірювань. Це підвищує можливість підтримання надійного автоматичного супроводження цілей навіть за їхнього близького розташування або перетину траєкторій руху.