www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Загоризонтна радіолокація

морські милі
кілофути

Рисунок 1. Радіолокаційне покриття загоризонтного радіолокатора поверхневої хвилі (зелена область) і трасового радіолокатора УВС (червона)

морські милі
кілофути

Рисунок 1. Радіолокаційне покриття загоризонтного радіолокатора поверхневої хвилі (зелена область) і трасового радіолокатора УВС (червона)

Загоризонтна радіолокація

Одним із чинників, що суттєво впливають на функціональні характеристики традиційних радіолокаторів, є кривизна земної поверхні. Його вплив призводить до того, що максимальна дальність дії радіолокатора обмежується радіогоризонтом, який знаходиться лише трохи далі оптичного горизонту. Однак існує особливий тип радіолокаторів, у яких несучі коливання мають дуже велику довжину хвилі. З цієї причини зондувальні хвилі таких радіолокаторів мають особливі властивості під час поширення, які забезпечують збільшення дальності їхньої дії. Такі радіолокатори отримали назву загоризонтних радіолокаторів (в англомовній літературі – Over The Horizon Radar, OTH-Radar та OTHR). Загоризонтні радіолокатори здатні виявляти цілі, що знаходяться далеко за оптичним горизонтом. Через дуже великі довжини хвиль, які використовуються в загоризонтних радіолокаторах, їхні антенні системи також мають дуже великі геометричні розміри і виконуються у вигляді антенних полів, які можуть простягатися на кілька кілометрів. У деяких загоризонтних радіолокаторах використовується безперервне випромінювання, наприклад, FMCW, для збільшення енергії зондувального сигналу. Такі радіолокатори вимагають рознесеної антенної системи, в якій випромінювання і приймання сигналів здійснюють різні антени.

Кілька загоризонтних радіолокаційних систем було побудовано і розгорнуто з початку 1950-х до 1960-х років. Вони використовувалися як складові частини глобальних систем раннього попередження. Згодом ці системи втратили свою актуальність через розвиток бортових (супутникових) систем розвідки, що забезпечують більш якісне вирішення завдання раннього попередження.

Наразі методи загоризонтної радіолокації частково знаходять застосування у відносно недорогих радіолокаторах, які розміщують на берегових лініях і використовують для морських досліджень, а також в інтересах правоохоронних органів (наприклад, для завдань боротьби з незаконним обігом наркотиків).

Загоризонтні радіолокаційні комплекси використовують дуже низьку частоту повторення імпульсів, до декількох десятків герц, щоб мати можливість долати великі відстані до 2000 км без невизначеності дальності.

Загоризонтні радіолокатори поверхневих хвиль (OTH-SW)

У загоризонтних радіолокаторах поверхневих хвиль (в англомовній літературі – OTH-SW, де SW – Surface Wave) використовуються дуже низькі частоти випромінювання – від 2…3 МГц до 20 МГц. Такі електромагнітні хвилі мають тенденцію огинати краї або «дифрагувати» на краях, а також, під час поширення над поверхнею, яка добре проводить (наприклад, морською), утворювати «земні хвилі». Таким чином, вони слідують за викривленою поверхнею Землі і можуть поширюватися за межі горизонту. На Рисунку 1 для порівняння наведені вертикальні перерізи зон видимості звичайного трасового радіолокатора управління повітряним рухом із випромінюванням у діапазоні гігагерц (червоний колір) і загоризонтного радіолокатора поверхневої хвилі (зелений колір).

Компанія Raytheon на замовлення канадських військових розробила подібний радіолокатор, який став відомий під назвою HF-SWR-503 . Це морська система спостереження для відстеження таких незаконних дій, як незаконний обіг наркотиків, контрабанда, піратство, незаконний промисел і нелегальна імміграція. Крім того, він може використовуватися для відстеження айсбергів, виявлення забруднень довкілля та виявлення їхніх можливих винуватців, моніторингу кордонів, для дистанційного зондування поверхневих течій і вітрів, а також для допомоги в пошуково-рятувальних операціях.

Він містить антенну решітку завдовжки 660 метрів, що складається з чвертьхвильових вібраторів, розташованих на відстані 50 метрів один від одного, що відповідає половині довжини хвилі у використовуваному діапазоні близько 3 МГц. Така антенна система забезпечує спостереження за цілями на відстані до 200 миль у секторі 120 градусів. Точність вимірювання координат оцінюється похибкою в 100 метрів. Виробник заявляє також про можливість виявлення за допомогою цього радіолокатора крилатих ракет низького польоту під час роботи в діапазоні частот від 15 до 20 МГц.

Одним із прикладів загоризонтних радіолокаторів поверхневих хвиль цивільного застосування є німецький радіолокатор WERA , який використовують для океанографічних вимірювань (океанські течії, напрямок вітру, висота хвиль). У цьому радіолокаторі реалізовано безперервне випромінювання FMCW з періодом близько 0,3 секунди. Цей радіолокатор здатний виявляти сигнали зворотного розсіювання (що виникають через ефект Брегга) від об’єктів, які перебувають на відстані до 200 кілометрів.

область, що
цікавить
приймальна
позиція
передавальна позиція

Рисунок 2. Принцип функціонування загоризонтного радіолокатора зворотного розсіювання

Загоризонтні радіолокатори зворотного розсіювання (OTH-B)

У загоризонтній радіолокації може також використовуватися й інший тип поширення електромагнітних хвиль – іоносферна хвиля, коли зондувальний сигнал одноразово або багаторазово відбивається від шару іоносфери назад до землі. Такі системи називаються загоризонтними радіолокаторами зворотного розсіювання (в англомовній літературі – OTH-B, де B – Backscattering). У цьому разі використовуються більш високі несучі частоти (до 50 МГц). Структура такого радіолокатора схожа зі структурою загоризонтного радіолокатора поверхневих хвиль і так само має антенну систему великих геометричних розмірів у вигляді антенного поля.

Слід зазначити, що обробка радіолокаційних сигналів у загоризонтних радіолокаторах зворотного розсіювання має низку особливостей. Вона ускладнена тим, що шари іоносфери, які відбивають сигнал, не перебувають на постійній висоті й ця висота може змінюватися ще й із часом доби. З цієї ж причини вимірювання дальності до цілей характеризується значними помилками. Саме відбиття від іоносферного шару не має характеру суто «дзеркального» відбиття, зазнаючи ще й дифузне розсіювання. Інтенсивність відлуння-сигналів після багаторазових перевідбиттів може бути дуже слабкою, що зумовлює необхідність у дуже чутливих радіолокаційних приймальних пристроях. Слід однак зазначити, що за всіх зазначених недоліків використання таких радіолокаційних систем у певний період визнавали виправданим. Навіть значні помилки вимірювання вважалися допустимими, оскільки описані радіолокаційні системи призначалися, в основному, для раннього попередження про наближення бомбардувальників противника або запуску його ракет.