Способи поширення електромагнітних хвиль
Рис. 1: просторова хвиля, поверхнева хвиля та пряма хвиля
Способи поширення електромагнітних хвиль
Під час поширення електромагнітних хвиль в атмосфері Землі розрізняють три основні способи поширення:
Поверхнева хвиля
Хвилі, що поширюються паралельно до поверхні Землі, називаються поверхневими хвилями. Вони поширюються в усіх напрямках уздовж земної поверхні. Однак, оскільки поверхня Землі не є ідеальним провідником, ґрунт відбирає частину енергії електромагнітного поля (втрати в землі). Тому дальність поширення поверхневої хвилі тим менша, чим нижча електропровідність поверхні Землі.
Над морською водою дальність поширення поверхневої хвилі значно більша, ніж над суходолом, що пояснюється вищою питомою провідністю морської води.
Ще одним важливим чинником, що визначає дальність поверхневої хвилі, є частота. Зі збільшенням частоти зменшується глибина проникнення електричного поля в ґрунт, унаслідок чого зменшується ефективний поперечний переріз, доступний для протікання струму. Тому зі зростанням частоти дальність поширення зменшується. Через це поверхнева хвиля не має практичного значення в діапазоні частот, який використовується радіолокаційними системами.
Просторова хвиля
Просторовою хвилею називають ту частину енергії, яку антена випромінює у вільний простір і на яку не впливають ні загасання, ні кривизна земної поверхні. В однорідному середовищі без неоднорідностей просторові хвилі поширюються прямолінійно. Далі розглядатимуться просторові хвилі, які досягають приймальної антени після заломлення або відбиття в атмосфері Землі. При цьому розрізняють:
Заломлення в тропосфері
Метеорологічні процеси можуть спричиняти різкі зміни вологості повітря та температури. Це водночас означає й різку зміну густини повітря. Оскільки тепле повітря є оптично менш щільним, ніж холодне, утворюється інверсійний шар.
Це явище може призвести до відбиття хвиль. Оскільки шар теплого повітря на великій висоті є оптично менш щільним середовищем, хвиля за достатньо малого кута падіння повертається у напрямку до Землі.
Інверсійні шари можуть виникати на різних висотах, що призводить до різних величин наднормативної дальності поширення.
Відбиття від іоносфери
Для частот від 3 МГц до 30 МГц («короткі хвилі») іоносфера діє як відбивач. Вищі частоти проходять крізь іоносферу, тоді як нижчі частоти шари D і E настільки послаблюють, що їх відбиття можливе лише періодично (переважно вночі).
Оскільки межі між окремими шарами є плавними, правило «кут падіння дорівнює куту відбиття» виконується лише приблизно. Крім того, ці шари перебувають у постійному русі та змінюють свою інтенсивність, тому умови відбиття безперервно змінюються. Оскільки просторова хвиля також відбивається від поверхні Землі, багаторазові відбиття забезпечують дуже великі дальності для короткохвильового діапазону. Однак для радіолокації ці частоти практично не використовуються, за винятком окремих радарів типу OTH-B (Over The Horizon Backscatter).
Унаслідок закономірностей, що виникають під час заломлення та відбиття, можуть виникати явища наднормативного поширення, коли електромагнітні хвилі поширюються на більші відстані, ніж це було б можливо за нормального поширення просторової хвилі.
Пряма хвиля
Для електромагнітних хвиль із частотами понад 100 МГц за нормальних умов відбиття від іоносфери вже не відбувається. Тому для радіолокації становить інтерес лише пряма хвиля. Оскільки хвилі цього діапазону поширюються майже прямолінійно і поводяться подібно до світлових променів, їх називають квазіоптичними хвилями.
Теоретично зв'язок можливий лише за наявності прямої видимості між передавачем і приймачем. Через кривизну Землі максимальна дальність також залежить від висоти антен передавача та приймача. Тому теоретично вона обмежується так званою радіовидимістю, або радіогоризонтом.