Основи радіолокації
Що таке хвилевід?
Основи хвилеводів
Рисунок 1: Розміри прямокутного хвилеводу, тут показано дуже коротку ділянку хвилеводу з
дросельним з’єднанням для частот 18,0 … 26,5 GHz
Рисунок 1: Розміри прямокутного хвилеводу, тут показано дуже коротку ділянку хвилеводу з
дросельним з’єднанням
для частот 18,0 … 26,5 GHz
Рисунок 2: Утворення хвилеводу з короткозамкнених відрізків лінії λ /4 –
Рисунок 2: Утворення хвилеводу з короткозамкнених відрізків лінії λ /4 –
Основи хвилеводів
Хвилеводи — це напрямні структури для високочастотних електромагнітних хвиль.
Вони являють собою металеві труби, часто виготовлені з високоякісних матеріалів
(міді, латуні – іноді також посріблені або навіть позолочені).
Однією з новітніх технологій є виготовлення таких хвилеводів із дуже легких вуглепластикових композитів
із гальванічно нанесеним металевим покриттям.
[1]
Хвилеводи можуть мати прямокутний,
круглий або еліптичний поперечний переріз,
причому прямокутний хвилевід найчастіше застосовується для відносно коротких з’єднань.
Порівняно з
коаксіальним кабелем
хвилеводи мають суттєві переваги, які на практиці доцільно використовувати
насамперед на високих частотах, починаючи приблизно з 1 GHz.
За їх допомогою електричну потужність у мікрохвильовому діапазоні можна передавати
зі значно меншими втратами, ніж дротовими електричними лініями.
У металевих поверхнях електричне й магнітне поля, що використовуються для перенесення енергії, дорівнюють нулю,
тому ці поля обмежені простором усередині стінок хвилеводу.
Таким чином, хвилеводи повністю екрановані від випромінювання як зсередини назовні
(завдяки чому немає втрат потужності на випромінювання),
так і ззовні всередину, що забезпечує хорошу завадостійкість за дуже слабких корисних сигналів.
Недоліки коаксіальних кабелів:
У діапазоні частот вище приблизно 1000 MHz
коаксіальні лінії під час передавання великої потужності, наприклад сигналів передавача,
мають низку суттєвих недоліків, таких як велике загасання та низька електрична міцність.
Втрати на загасання виникають через власні ємності та індуктивності лінії, а також через
скін-ефект
і значно зростають зі збільшенням частоти передавання.
Вище 36 GHz коаксіальні кабелі через велике загасання практично вже не використовуються.
Електрична міцність коаксіального кабелю значно обмежується малою відстанню
між внутрішнім і зовнішнім провідниками.
Якщо для малопотужних сигналів такі недоліки ще прийнятні,
то в системах великої потужності вони призводять до неприпустимих втрат.
Конструкція хвилеводу
Звичайну двопровідну лінію потрібно було б підтримувати ізоляторами через рівні проміжки.
Однак у високочастотних застосуваннях такі розпірки не обов’язково повинні бути ізоляційними.
Їх можна виконати як короткозамкнені та
налаштовані відрізки лінії λ /4 –
(так звані „stubs“).
За доброго узгодження вони перетворюють коротке замикання на підключення
з дуже високим опором відносно двопровідної лінії.
Теоретично хвилевід утворюється, якщо незліченну кількість таких відгалужень
розташувати одне за одним у формі горизонтального U-подібного профілю.
Якщо два такі профілі з’єднати один навпроти одного,
утвориться хвилевід прямокутного перерізу шириною λ /2.
Рисунок 3: E-поле у хвилеводі (поперечний переріз, миттєвий знімок,
мода H10)
Ці відрізки лінії довжиною λ /4 –
роблять роботу хвилеводу залежною від частоти.
Сигнали можуть поширюватися у хвилеводі лише починаючи з певної частоти.
Ця частота залежить від розмірів хвилеводу, особливо від сторони «a».
Умови поширення виконуються, якщо довжина хвилі, що передається, менша за так звану критичну довжину хвилі
λ Grenz.
Критична довжина хвилі прямокутного хвилеводу визначається формулою:
З цього видно, що більші довжини хвиль потребують і більших розмірів хвилеводу.
Починаючи з певної довжини хвилі
(наприклад, за частот нижче 1 GHz, що відповідає довжині хвилі понад 30 cm)
хвилевід стає просто надто великим і незручним.
Розміри хвилеводів стандартизовані відповідно до DIN 47302.
Специфікації та позначення DIN відповідають IEC 153.
У прямокутному хвилеводі вужча сторона «b» удвічі менша за ширшу сторону «a».
Для ділянки хвилеводу на рисунку 1 використовується екструдована прямокутна латунна труба
як напівфабрикат типу WR 42.
Позначення WR 42 походить від англійського
“Waveguide Rectangular”,
а наступне число відповідає ширині сторони «a» у сотих частках
дюйма.
електричне поле
магнітне
поле
H-хвиля
(або TE-хвиля)
E-хвиля
(або TM-хвиля)
Рисунок 3: Основні типи поширення хвиль у хвилеводі
- Таким чином, сторона «a» має ширину точно 0,42 дюйма,
тобто 0,42 · 25,4 mm = 10,67 mm.
- Ширина сторони «b» становить рівно половину цього значення, тобто 5,34 mm.
- Його нижня частота відсічення становить 14,051 GHz.
Передавання з малими втратами починається лише приблизно на 30% вище цієї частоти відсічення.
- Верхня гранична частота визначається умовою поширення
небажаної моди,
нижня частота відсічення якої в цьому хвилеводі становить 28,102 GHz.
Верхня гранична частота для основної моди лежить приблизно на 5% нижче.
- Відповідний діапазон частот для цього типу хвилеводу лежить між 18,0 GHz і
26,5 GHz.[2]
електричне поле
магнітне
поле
H-хвиля
(або TE-хвиля)
E-хвиля
(або TM-хвиля)
Рисунок 4: Основні типи поширення хвиль у хвилеводі
Поширення електромагнітних хвиль у хвилеводі
Коли у хвилевід подається енергія, у середині ширшої сторони «a» утворюється електричне поле
(E-поле).
Електричне поле є найсильнішим у середині хвилеводу і зменшується в напрямку до вужчих сторін «b».
У поперечному перерізі воно має синусоїдальний розподіл.
Електричне поле також створює магнітне поле.
Однак магнітне поле не може бути спрямоване перпендикулярно до металевого провідника.
Тому єдиним напрямком поширення залишається напрямок уздовж хвилеводу.
У часі електричне поле змінюється з частотою,
а вздовж хвилеводу його максимуми та мінімуми розташовані на відстані половини довжини хвилі.
Таким чином, високочастотна енергія, що подається у хвилевід,
створює всередині нього поперечну електромагнітну хвилю
(TEM),
електричне та магнітне поля якої взаємно перпендикулярні.
Електричне поле (E-поле) утворюється між двома ширшими стінками хвилеводу,
а магнітне поле (H-поле) — між двома вужчими.
Поля не залишаються в сталому стані,
а змінюють у часі свою напруженість і полярність у ритмі вхідного сигналу.
Ця електромагнітна хвиля поширюється у хвилеводі зі швидкістю, близькою до швидкості світла.
Рисунок 4: E-поле у хвилеводі (поперечний переріз, миттєвий знімок, мода H10)
Рисунок 5: Розподіл напруженості поля біжучої хвилі у хвилеводі
Рисунок 5: Розподіл напруженості поля біжучої хвилі у хвилеводі
Старіше зображення більше не доступне у великому форматі:
Рисунок 6: H-поле у хвилеводі (вигляд зверху, миттєвий знімок)
Рисунок 6: H-поле у хвилеводі (вигляд зверху, миттєвий знімок)
Рисунок 6: H-поле у хвилеводі (вигляд зверху, миттєвий знімок)
В електромагнітних хвилях електричне та магнітне поля локально завжди взаємно перпендикулярні.
Якщо електричне поле спрямоване вздовж напрямку поширення, говорять про E-хвилю або TM-хвилю
(від англ.: Transverse Magnetic).
Якщо магнітне поле спрямоване вздовж напрямку поширення, говорять про H-хвилю або TE-хвилю
(від англ.: Transverse Electric).
падаюча хвиля
відбита хвиля
гребінь хвилі (+Emax)
западина хвилі (−Emax)
λ0
φ
λh
хвилевід
сторона «a»
металева стінка
Рисунок 6: Відбиття хвилі, що падає під кутом, від металевої стінки
падаюча хвиля
відбита хвиля
гребінь хвилі (+Emax)
западина хвилі (−Emax)
λ0
φ
λh
хвилевід
сторона «a»
металева стінка
Рисунок 6: Відбиття хвилі, що падає під кутом, від металевої стінки
Поширення шляхом багаторазових відбиттів
Поширення хвиль у хвилеводі частково можна пояснити за допомогою геометричної оптики.
Властивості хвиль у хвилеводі можна вивести з властивостей плоскої хвилі.
На рисунку 6 показано відбиття плоскої хвилі з довжиною
λ₀
від металевої стінки за похилого падіння, тут під кутом
φ = 67°.
Електричне поле E тут перпендикулярне до площини рисунка,
тому його можна позначити лише кольором.
Гребінь хвилі з +Emax позначено червоним,
а западину хвилі з −Emax — синім.
Зелений колір позначає нульову лінію.
Кут падіння дорівнює куту відбиття.
Під час відбиття від стінки хвиля зазнає стрибка фази на 180°.
Накладання обох хвиль видно на рисунку за тим,
що на певній відстані від металевої стінки утворюються локальні мінімуми та максимуми,
показані як інтенсивно червоні або сині області.
На відстані
для E утворюється лінія повного взаємного гасіння.
Позитивний фронт падаючої хвилі, показаний червоним,
зустрічається з негативним фронтом відбитої хвилі, показаним синім.
(На рисунку внаслідок адитивного змішування кольорів ця область виходить фіолетовою.
З енергетичної точки зору правильно було б показати ці області зеленим кольором.)
З плином часу зображення зміщується праворуч у міру надходження хвилі.
Уздовж цієї лінії на відстані «a» можна було б встановити другу металеву стінку,
не змінюючи ситуацію аж до цієї стінки.
На другій стінці процес відбиття повторюється і замінює постійне надходження падаючої хвилі.
Між двома стінками, як і раніше перед однією стінкою,
утворюються позитивні та негативні максимуми хвилі.
Вони переміщуються праворуч у вигляді «пакетів» з так званою
фазовою швидкістю або
груповою швидкістю.
У тривимірному зображенні ці «пакети» відповідали б зображенню на рисунку 5.
Ці дві стінки — намальована стінка в нижній частині рисунка та уявна стінка
на рівні горизонтальної лінії — відповідають стінкам «b» хвилеводу.
Із цього рисунка також видно, що оптимальне поширення хвилі у хвилеводі
можливе лише за оптимального кута падіння падаючої хвилі.
Від цього кута падіння φ і довжини хвилі, що передається,
залежить також оптимальна ширина сторони «a» хвилеводу.
Довжина хвилі у хвилеводі
На практиці мінімуми й максимуми напруги у хвилеводі утворюються внаслідок багаторазової
інтерференції
частин енергії, відбитих від стінок.
Відстань між максимумами «пакетів», що переміщуються праворуч,
відрізняється від довжини хвилі λ₀ у вільному просторі.
Ця відстань дорівнює
Тому довжина хвилі коливання у хвилеводі
λh відрізняється від довжини хвилі
λ₀ у вільному просторі.
На жаль, цей кут важко виміряти.
Ці залежності можна пов’язати через співвідношення довжини хвилі та оптимального кута падіння.
Довжина хвилі у хвилеводі тепер залежить від відношення розміру
a хвилеводу до довжини хвилі у вільному просторі:
Виникає фазова швидкість,
яка за рівномірного коливання поширюється зі швидкістю,
що перевищує швидкість світла на коефіцієнт
sin φ.
Тому довжина хвилі у хвилеводі
λh часто помітно більша, ніж у вільному просторі.
Перенесення енергії, а отже й локальна зміна коливання,
все ж поширюється зі швидкістю, меншою за швидкість світла.
Рисунок 7: Розподіл поверхневих струмів хвилі H₁₀ (миттєвий знімок).
Для біжучої хвилі зображення переміщується в напрямку поширення зі швидкістю, близькою до швидкості світла.
Рисунок 7: Розподіл поверхневих струмів хвилі H₁₀ (миттєвий знімок).
Для біжучої хвилі зображення переміщується в напрямку поширення зі швидкістю, близькою до швидкості світла.
Характеристики загасання
Вирішальним фактором для добрих провідних властивостей прямокутного хвилеводу є його розміри,
насамперед сторона «a», відносно частоти, що передається.
Для вищих частот потрібні хвилеводи менших розмірів і навпаки.
Загасання у хвилеводах сильно залежить від частоти.
Хвилевід, що працює на частоті відсічення, усе ще має відносно велике загасання.
Зі збільшенням частоти воно зменшується до мінімуму,
який у певному діапазоні залишається майже постійним,
а потім знову починає зростати.
Загасання хвиль зумовлене втратами в поверхневих струмах стінок.
На рисунку 7 показано розподіл поверхневих струмів хвилі H₁₀.
Густина поверхневого струму визначається тангенціальною складовою напруженості магнітного поля
на поверхні стінки.
Поверхневий струм тече паралельно поверхні стінки,
але орієнтований перпендикулярно до складової напруженості магнітного поля.
У середині нижньої та верхньої стінок струм тече в напрямку поширення.
До країв додаються поперечні струми.
За поверхневим інтегралом густини струму можна обчислити
коефіцієнт загасання хвилі у хвилеводі.
Поверхневі струми течуть лише по внутрішній поверхні хвилеводу.
Зазвичай стінки хвилеводу виготовляють із полірованої латуні.
Внутрішні поверхні також можуть бути посрібленими,
а починаючи приблизно з 40 GHz — навіть позолоченими.
Забруднення внутрішньої поверхні спричиняють додаткове загасання.
Рисунок 8: За приблизно однакового діаметра хвилевід має значно вищу електричну міцність.
Електрична міцність
Електрична міцність хвилеводу залежить від відстані між його стінками.
Тобто хвилеводи малого поперечного перерізу, призначені для високих частот,
мають меншу електричну міцність, ніж хвилеводи великого поперечного перерізу.
Для прямокутного хвилеводу визначальною є найменша відстань,
тобто довжина сторони «b».
Електрична міцність також залежить від вологості повітря.
Для підвищення електричної міцності за передавання великої потужності
всередині хвилеводу створюють надлишковий тиск,
який витісняє вологе повітря з хвилеводу або не дає йому проникати всередину.
Це повітря під час стиснення осушують за допомогою
спеціальних технологічних методів.
Рисунок 8: За приблизно однакового діаметра хвилевід має значно вищу електричну міцність.
Сфери застосування
Хвилеводи застосовують
- у потужних передавальних установках мікрохвильового діапазону;
- у радіолокаційних системах;
- у мікрохвильових печах як з’єднання між
магнетроном
та робочою камерою;
- а також як короткий відрізок між
рупорним випромінювачем із канавками
та друкованою платою в
малошумних блокових конвертерах (LNB),
які використовуються в
параболічних антенах
для супутникового приймання.