Інтерференція
Рисунок 1: Суперпозиція двох хвиль однакової частоти зі змінним фазовим відношенням одна до одної
Інтерференція
Явище інтерференції виникає, коли дві (чи більше) хвилі одночасно проходять через одну й ту саму область простору. Інтерференція являє собою взаємодію цих хвиль, в результате якої результуюча хвиля може бути ослабленою (аж до нуля) або підсиленою, залежно від фазових співвідношень між хвилями в точці спостереження.
Коли хвилі однакової частоти, що виходять від різних джерел, суміщаються у фазі (тобто коли різниця фаз між ними дорівнює чи близька до 0°), то їхні енергії складаються, і результуюча хвиля має більшу амплітуду. Якщо ж різниця фаз між хвилями буде дорівнювати чи близькою до 180° (тобто хвилі складаються у протифазі), то енергії цих хвиль будуть взаємно компенсувати одна одну. При співвідношеннях фаз між інтерферуючими хвилями від 0° до 180°, будуть мати місце проміжні стани від повного складання до повного погашення.
Такий самий ефект виникає, коли один і той самий сигнал надходить у точку приймання двома різними шляхами, наприклад, коли до антени радіолокатора надходить хвиля, відбита від ціли, по прямій трасі, та відбита від цілі і потім перевідбита від землі хвиля. Обидві хвилі розповсюджуються з однаковою швидкістю, але при цьому перевідбита від землі хвиля проходить більший шлях. Фазові співвідношення в точці приймання залежать від кількох різних факторів й тому інтерференційна картина не буде постійною. Сигнал, що приймається, буде флуктуювати та спотворюватися. Одним з результатів є такий відомий в радіотехніці ефект як фединг (англ. fading) або завмирання сигналу.
Однак явище інтерференції може бути використане й для покращення технічних характеристик радіолокаційної техніки. Так, підбираючи висоту підняття антени радіолокатора над землею, можливо добитися підсилювання сигналів, відбитих від цілей, що летять на малих висотах. Очевидно, що діаграма направленості такою антени у вертикальній площині повинна мати достатню ширину, щоби опромінювати земну поверхню поблизу радіолокатора. Ця умова майже завжди виконується для радіолокаторів метрових (VHF) і дециметрових (UHF) хвиль. При цьому, для деяких кутів місця ціли результуюча хвиля буде підсилюватися, а для деяких – ослаблятися, тобто діаграма направленості такої антени буде міти пелюстковий характер у вертикальній площині. Для усунення цього антену будують у два яруси (поверхи). Діаграми направленості обох ярусів будуть мать провали у вертикальній площині, але різниця висот між антенами підбирається так, щоби максимуми однієї з них знаходились на провалах іншої. Прикладами таких антен є двоярусні антени радіолокаторів П-12 (1РЛ14), П-18 (1РЛ131), П-19 (1РЛ134).
Крім цього, якщо вимірювальна система радіолокатора є достатньо чутливою, щоби виміряти різницю у часі надходження імпульсу прямої та перевідбитої від землі хвиль, то, теоретично, можливо оцінити висоту цілі (див. Багатопроменевий метод визначення висоти).