www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Носова радіолокаційна станція

Рисунок 1: Радар керування озброєнням AN/APG-73 на літаку F/A-18 “Super Hornet” ВМС США (© 1995 by Raytheon)

Рисунок 1: AN/APG-73 — радар керування озброєнням на літаку F/A-18 “Super Hornet” ВМС США (© 1995 by Raytheon)

Носова радіолокаційна станція

Носова радіолокаційна станція — це активна багатофункціональна радіолокаційна система, інтегрована в носову частину літального апарата та призначена для виявлення, супроводження й оцінювання цілей у передній півсфері, а також наземних і морських об’єктів. Радар є одним із центральних датчиків бортового радіоелектронного обладнання і на військових літальних апаратах забезпечує виконання тактичних, оборонних і наступальних завдань, істотно підвищуючи бойову ефективність, живучість і безпеку виконання місії. Для відмінності від радіолокатора бокового огляду його іноді також називають «радіолокатором переднього огляду». У старіших публікаціях його також безпосередньо називають «ударним радаром».

Залежно від конструкції носова радіолокаційна станція має кілька режимів роботи, зокрема режими пошуку, супроводження, картографування та керування озброєнням для застосування по повітряних, наземних і морських цілях. Додатково можливе відображення метеорологічної обстановки. У старіших системах зазвичай застосовується механічно сканована симетрична параболічна антена, максимальний діаметр якої обмежується наявним простором усередині носового обтічника. Сучасні системи часто виконуються як радари з фазованою антенною решіткою або як AESA-радари, що забезпечують швидке електронне сканування променя та паралельну роботу кількох режимів.

Цивільні літаки також зазвичай оснащуються носовим радаром, однак він найчастіше використовується лише як навігаційний радар і метеорадар. Його індикатор зазвичай також використовується як частина системи попередження зіткнень.