Відбиття від поверхні Землі
Рис. 1: Розщеплення діаграми спрямованості антени на відбивних поверхнях
Відбиття від поверхні Землі
Рис. 2: Допомога у розрахунку результуючої діаграми спрямованості антени
Відбиття від поверхні Землі або інших відбивних поверхонь виникають, коли ці поверхні також освітлюються сигналом радіолокатора через недостатню спрямованість антени. У цьому випадку, крім прямого шляху сигналу, існує шлях поширення, при якому електромагнітні хвилі відбиваються від поверхні, яку можна вважати рівною, відповідно до законів геометричної оптики. Відбитий сигнал отримує часову затримку через обхідний шлях. У випадку, якщо прямий і відбитий сигнали мають однакову амплітуду, але через обхідний шлях мають різницю в часі проходження, що дорівнює половині довжини хвилі, може відбутися гасіння сигналу через інтерференцію. Водночас, при однофазній різниці в часі проходження може відбутися підсилення, що в результуючій ефективній діаграмі спрямованості антени призводить до сильного розщеплення головного пелюстка.
Для розрахунку результуючої діаграми спрямованості антени за допомогою програми моделювання внесок сигналу, відбитого від поверхні, отримують шляхом доповнення системи другою антеною, розташованою дзеркально до поверхні Землі. При великій відстані між двома антенами утворюється сильно розщеплена ефективна діаграма спрямованості антени, нульові точки якої позначають напрямки, для яких ця радіолокаційна система є «сліпою». Для кута висоти ε1 першого головного пелюстка за допомогою простих геометричних міркувань кут отримують з наступного рівняння:
(1)
Рис. 3: Коефіцієнт відбиття хвиль з горизонтальною та вертикальною поляризацією від морської води в S-діапазоні як функція кута падіння.
Рис. 3: Коефіцієнт відбиття хвиль з горизонтальною та вертикальною поляризацією від морської води в S-діапазоні як функція кута падіння.
Якщо з судна потрібно виявляти об'єкти, що летять низько над водою, для розширення радіогоризонту необхідна якомога більша висота антени. Водночас довжину хвилі слід вибирати дуже малою, щоб підсилити перший головний пелюст і зробити його якомога плоским. Тому морські навігаційні радари працюють переважно в X-діапазоні. Однак кількість локальних мінімумів зменшується при більшій довжині хвилі. У VHF-діапазоні утвориться лише одне істотне мінімум при куті падіння приблизно 10–11 градусів.
Для глибини локальних мінімумів діаграми спрямованості антени визначальним є коефіцієнт відбиття ρ поверхні землі або води, який, згідно з рис. 3, залежить від частоти, поляризації та кута падіння ξ. Для малих кутів падіння, що мають тут вирішальне значення, цей коефіцієнт відбиття при фазовому куті 180° завжди близький до 1, тому слід розраховуватися на гасіння.