Dunay-3
Опис радіолокаційного комплексу, тактико-технічні характеристики
Рисунок 1: Dunay-3 receiver site
(55°29'31.0" N 36°40'49.0" E)
former Soviet Union
| Основні параметри радіолокатора | |
|---|---|
| Діапазон частот випромінювання: | 388 … 429 MHz
(«UHF») |
| Період повторення імпульсів: | |
| Частота повторення імпульсів: | |
| Тривалість імпульсу (τ): | |
| Iнтервал приймання | |
| Iнтервал спокою | |
| Пікова потужність: | 3 MW |
| Середня потужність: | |
| Інструментальна дальність: | 1 350 NM (≙ 2 500 км) |
| Роздільна здатність по дальності: | |
| Точність вимірювання координат:: | |
| Ширина променя: | |
| Відбитих від цілі імпульсів: | |
| Частота обертів: | |
| Середній наробіток між відмовами (MTBCF): | |
| Середня тривалість відновлення (MTTR): | |
Dunay-3
«Дунай-3» — це радар раннього попередження, що працював у УВЧ діапазоні (класифікація IEEE) або в С-діапазоні (класифікація НАТО), розташований приблизно за 60 км на захід-південний захід від Москви.
«Дунай-3» складався з окремих будівель приймача та передавача, розташованих на відстані 2,5 км одна від одної. Передавач охоплював сектор (приблизно північ і південь) і мав фазовану антенну довжиною 200 метрів і висотою 30 метрів. Приймач був будівлею розміром 100 × 100 м, в якій розміщувалися дві пасивні радіолокаційні системи з електронним керуванням та командно-контрольний центр для системи протиракетної оборони А-35.
«Дунай-3» був вдосконаленою версією «Дунай-2» у Кубінці, Москва, і був введений в експлуатацію в експериментальному режимі в 1968 році. Після комплексної модернізації в 1978 році він був введений в експлуатацію під назвою «Дунай-3М» як частина вдосконаленої системи ПРС «А-35М». «Дунай-3М» перебував в експлуатації до руйнівної пожежі в приймальній антені 8 травня 1988 року.