Коаксіальний об’ємний резонатор
Рисунок 1: Розріз коаксіального об’ємного резонатора для РЛС діапазону VHF
Рисунок 1: Розріз коаксіального об’ємного резонатора для РЛС діапазону VHF
розжарювання
Рисунок 1: Розріз коаксіального об’ємного резонатора для РЛС діапазону VHF
Коаксіальний об’ємний резонатор
Коаксіальний об’ємний резонатор являє собою замкнений з усіх боків коаксіальний контур, який поводиться як паралельний коливальний контур.
У генераторі коливальні контури використовують для генерування частоти. Для цього також можна застосовувати коаксіальні лінії завдовжки λ/2. Якщо діаметр такої коаксіальної лінії достатньо великий для встановлення в ній активного компонента, наприклад дискового тріода або діода Ганна, а довжини лінії утворюють коливальний контур, такий пристрій називають коаксіальним об’ємним резонатором. Резонансну частоту можна змінювати за допомогою рухомих короткозамикачів.
Рисунок 2: Модель дискового тріода в розрізі
вивід
вивід
вивід
Рисунок 2: Модель дискового тріода в розрізі
Під час розрахунку частоти сіткового контуру необхідно також враховувати паразитну ємність Cgk між сіткою та катодом, тому контур повинен мати індуктивний характер. Для створення позитивного зворотного зв’язку між сітковим та анодним контурами передбачено щілини. Великі високовольтні конденсатори блокують анодну напругу та подають високочастотний сигнал на зовнішню стінку коаксіального резонатора, що перебуває під потенціалом землі. Енергія передавача відводиться від сітки та через ковзний контакт передається до коаксіального кабелю. Коаксіальні об’ємні резонатори застосовують у діапазоні частот від 150 МГц приблизно до 1 ГГц. У старіших радіолокаційних станціях їх також використовували як потужні автогенераторні передавачі. Імпульсна потужність (Pout), наприклад у РЛС P-12 , залежно від робочої частоти становила 160 … 250 кВт (що відповідає приблизно 540 Вт потужності безперервного випромінювання).
Дисковий тріод
Дисковий тріод — це електронна лампа (тріод), у якій електроди (катод, керувальна сітка та анод) розташовані не циліндрично один усередині одного, як зазвичай, а виконані у формі дисків і розміщені один над одним з невеликими проміжками. У тріоді з конструктивних причин завжди виникають паразитні ємності між електродами, які ускладнюють застосування лампи у вищих діапазонах частот. У дисковому тріоді ці ємності можна підтримувати на порівняно низькому рівні. Така конструкція полегшує встановлення в круглі об’ємні резонатори та коаксіальні об’ємні резонатори.
Характерними особливостями дискового тріода є часто конічна конструкція та великі поверхні охолодження на катоді, а нерідко й на аноді. Масивні контактні поверхні електродів виготовляють із міді або латуні та в лампах меншого розміру зазвичай сріблять або навіть покривають золотом.
Напругу розжарювання зазвичай подають за схемою так званого прямого розжарювання, тобто один кінець нитки розжарювання з’єднаний із катодом. Підвищення напруги розжарювання давало змогу збільшити емісію електронів і таким чином дещо підвищити вихідну потужність. Однак напругу розжарювання потужних дискових тріодів необхідно було підвищувати поступово, щоб досягти значення, вищого за те, яке нитка розжарювання витримала б за свого опору в холодному стані.