ASV
Опис радіолокаційного комплексу, тактико-технічні характеристики
Рисунок 1: Transmitting antenna of the ASV Mk. Ⅰ
UNITED KINGDOM
| Основні параметри радіолокатора | |
|---|---|
| Діапазон частот випромінювання: | 176 MHz
(«VHF») |
| Період повторення імпульсів: | |
| Частота повторення імпульсів: | 400 Hz |
| Тривалість імпульсу (τ): | 2,6 µs |
| Iнтервал приймання | |
| Iнтервал спокою | |
| Пікова потужність: | 7 kW |
| Середня потужність: | |
| Інструментальна дальність: | 40 mi (≙ 64 км) |
| Роздільна здатність по дальності: | |
| Точність вимірювання координат:: | ± 10% |
| Ширина променя: | 150° |
| Відбитих від цілі імпульсів: | |
| Частота обертів: | |
| Середній наробіток між відмовами (MTBCF): | |
| Середня тривалість відновлення (MTTR): | |
ASV
ASV був повітряним розвідувальним радаром для патрульних бомбардувальників, що працював у VHF-діапазоні (позначення IEEE) або в A-діапазоні (позначення НАТО) і мав подібну конструкцію до корабельного радара типу 286. Радар був розроблений приблизно в 1940 році у Великій Британії як ASVC або ASV Mark Ⅰ. В армії США цей радар отримав позначення SCR-521-A і був виготовлений компанією Western Electric Inc.
Радар використовував вигнутий складний диполь, який пристосовувався до фюзеляжу літака і використовував його як рефлектор. Дві приймальні антени були закріплені під крилами. Ці антени зменшували максимальну швидкість літака на 5-7 вузлів, а передавальна антена зменшувала кут повороту носових гармат. Модернізована версія 1943 року отримала назву ASV Mk. Ⅱ або ASE, а в США — SCR-521-B. Вона використовувала прямий напівхвильовий диполь з рефлектором як передавальну антену, яка була закріплена над носом літака. Пізніші американські версії використовували повну антену Ягі з декількома директорами, які зменшували ширину діаграми спрямованості антени до 40°. Завдяки кращому коефіцієнту посилення антени ця версія мала також більшу дальність дії до 60 миль (≙ 97 км) для виразної берегової лінії.
Британські версії ASVC і ASE були встановлені на літаках типів B-17, B-24, PBYS, PBYSA і PBN, а американські версії SCR-521 — на літаках типів B-17, B-24, B-25 і B-34.
У поєднанні з системою скидання бомб фірми Norden радар також використовувався як прицільний прилад для скидання бомб під час польоту на низькій висоті. Відображення здійснювалося на збільшеному індикаторі „азимут – дальність“. Дальність дії була обмежена 10 милями. У такій комбінації система отримала позначення AN/APQ-5.