Магнетронне розпилення
ізоляція
насос
інертного газу
Рисунок 1: Схематичне зображення процесу магнетронного розпилення
Магнетронне розпилення
Магнетронне розпилення — це метод створення дуже тонких шарів матеріалу шляхом осадження у вакуумній камері за тиску від 10−3 до 10−2 мбар. Розпилення, яке також називають катодним розпиленням, є фізичним процесом, під час якого атоми вибиваються з твердого тіла, що називається мішенню, унаслідок бомбардування високоенергетичними іонами та переходять у газову фазу. Розпилений матеріал потім осідає на підкладці й утворює твердий шар. Процес розпилення також називають процесом PVD (Physical Vapor Deposition, фізичне осадження з парової фази). Процес нанесення покриття у вакуумі забезпечує високу однорідність і чистоту шару. Джерело покриття, або джерело розпилення, створює плазму низького тиску з інертного газу, зазвичай аргону. Вихідним матеріалом для шару слугує мішень, розташована в джерелі розпилення. З магнетроном як потужною електровакуумною лампою для генерування коливань цей процес має спільною лише назву.
Основними елементами установки є катод, тобто мішень, і анод. Для підвищення ступеня іонізації та, відповідно, швидкості осадження за мішенями встановлюють магнітні поля. Звідси походить назва магнетрон. Однак у цьому застосуванні він не використовується для генерування високочастотних коливань, оскільки необхідні для цього резонатори відсутні. Завдяки наповненню інертним газом система працює радше як тиратрон. Після подавання високої напруги виникає розряд і утворюється плазмова хмара. У цій плазмовій хмарі електрони відриваються від атомів газу, унаслідок чого утворюються заряджені частинки: негативно заряджені електрони та позитивно заряджені іони. Як і в класичному магнетроні для генерування високочастотної енергії, електричне поле високої напруги та магнітне поле розташовані перпендикулярно одне до одного. Магнітне поле змушує заряджені частинки рухатися циклоїдальними траєкторіями паралельно катоду, яким у цьому разі є поверхня мішені. Під дією високої напруги вони рухаються переважно гвинтовою траєкторією. Іони прискорюються в напрямку мішені. Під час зіткнення з її поверхнею частинки матеріалу мішені вибиваються. Ці частинки осідають на підкладці, на яку наносять покриття, завдяки чому шар наростає атом за атомом.
За допомогою цієї технології можна наносити всі електропровідні матеріали, зокрема матеріали з високою температурою плавлення. Ізоляційні матеріали також можна розпилювати та використовувати як матеріал мішені. Змінюючи параметри нанесення покриття під час магнетронного розпилення, можна в широких межах регулювати умови в плазмі, а разом із ними й властивості шару. Товщину покриття можна точно контролювати. Типова товщина шару становить від 1 нм до кількох мкм. Крім того, можна з високою точністю задавати найрізноманітніший склад шарів.
Процес розпилення має значні переваги порівняно з традиційними методами, такими як гальванічне нанесення покриттів або просте випаровування у вакуумі. Порівняно з гальванічними процесами слід особливо підкреслити, що це чиста технологія, яка повністю усуває використання шкідливих для довкілля хімічних речовин. Завдяки цьому зникають високі експлуатаційні витрати та витрати на утилізацію відходів, а для функціонального оброблення поверхонь з’являється екологічно чиста виробнича альтернатива. Технологія розпилення досягла дуже високого технічного рівня і також придатна як виробничий процес для масового виробництва.
Переваги процесу:
- низька температура нанесення покриття;
- дуже висока гнучкість у виборі матеріалів шару;
- дуже висока гнучкість у виборі варіантів процесу;
- контрольоване та відтворюване осадження шару;
- висока однорідність і чистота осадженого шару;
- висока адгезія шару;
- цілеспрямоване налаштування властивостей шару;
- вільне розміщення джерела покриття;
- екологічно безпечний процес.
Для радіолокаційної техніки цей процес має насамперед пасивне значення, оскільки, наприклад, на скло можна нанести провідний шар, який перешкоджає проникненню електромагнітних хвиль. Таке рішення можна застосовувати, наприклад, для скління диспетчерської вежі, щоб захистити авіадиспетчерів від високочастотного випромінювання розташованих поблизу працюючих радіолокаційних станцій. Аналогічно ліхтарі кабін літаків із технологіями малопомітності можна покривати тонким шаром золота, щоб запобігти неконтрольованим відбиттям усередині кабіни.