Коефіцієнт шуму
Рисунок 1: Приклади коефіцієнтів шуму різних вхідних каскадів приймачів
Рисунок 1: Приклади коефіцієнтів шуму різних вхідних каскадів приймачів
Коефіцієнт шуму
Коефіцієнт шуму (NF) і шумовий фактор (F) є показниками власних шумів лінійного модуля, наприклад підсилювального каскаду або всього радіолокаційного приймача, та визначають відношення відношень сигнал-шум на вході й виході модуля. Коефіцієнт шуму та шумовий фактор описують одну й ту саму величину, причому шумовий фактор виражається в лінійному масштабі, а коефіцієнт шуму є значенням шумового фактора, вираженим у децибелах. Разом із коефіцієнтом шуму завжди потрібно зазначати частоту, для якої він чинний і на якій його було визначено. Для високочастотних модулів радіолокаційної апаратури зазвичай можна вважати використовувану несучу частоту такою, що мається на увазі.
Якщо вихідна потужність шуму приймача дорівнює NA, а G позначає загальне підсилення, то коефіцієнт шуму NF цього приймача визначається з
(1)
- NA = вихідна потужність шуму приймача
- G = загальне підсилення
- k = стала Больцмана
(1,38·10-23 Дж/К) - B = ширина смуги пропускання в герцах і
- T = ефективна температура в кельвінах
Вираз kTB визначає тепловий шум на вході модуля, який також підсилюється цим модулем. Тому вихідний шум необхідно поділити на відповідний коефіцієнт підсилення, щоб його можна було порівняти з вхідним шумом.
У сучасних радіолокаційних пристроях коефіцієнт шуму автоматично вимірюється системою BITE, при цьому на вхід приймача за відключеної антени подається тестовий імпульс заданої потужності. Значення цього тестового імпульсу на виході використовується для вимірювання поточного коефіцієнта підсилення. Величина kTB зазвичай є сталою табличною величиною для температури 20° Цельсія (293 K). Середній рівень шуму на виході є другою вимірюваною величиною для визначення коефіцієнта шуму.
У старіших радіолокаційних пристроях цю процедуру технік мав виконувати вручну.