Сліпа зона
Рисунок 1. Сліпа зона над позицією радіолокатора
Сліпа зона
Радіолокатори кругового огляду, такі як, наприклад, радіолокатори управління повітряним рухом, не можуть виявляти повітряні цілі, що летять на певній (відносно великій) висоті над позицією радіолокатора. Область, в межах якої виявлення цілей неможливе, називають сліпою зоною. Вона має форму перевернутого конуса з вершиною в точці розміщення радіолокатора, через що її ще іноді називають “мертвою воронкою”. Бічна поверхня цього конуса формується заднім скосом променю антени радіолокатора під час її обертання.
Для більшості радіолокаторів можливо наближено вважати, що радіус кола, що являє собою переріз конуса сліпої зони горизонтальною площиною на висоті польоту цілі, є приблизно вдвічі більшим цієї висоти. Так, наприклад, повітряна ціль, що летить на висоті 10 000 футів (3 000 метрів), може бути виявлена лише до дальності 6 кілометрів. На меншій дальності ця ціль увійде в сліпу зону радіолокатора і буде втрачена ним. З цієї причини в траєкторії цілі, що супроводжується, з’явиться ділянка пропуску, яка триватиме до того моменту коли ціль вийде з сліпої зони і буде знову виявлена радіолокатором.
Оскільки ця проблема виникає тільки при порівняно великих висотах польоту цілей, то для їхнього виявлення можуть використовуватися інші радіолокатори, позиції яких знаходяться на достатньому віддаленні. Віддалення має бути таким, щоби зона виявлення другого радіолокатора перекривала собою сліпу зону першого. Це можуть бути десятки й навіть сотні кілометрів. Якщо такі радіолокатори об’єднані в єдину мережу обміну інформацією, то пропусків повітряних цілей через наявність сліпих зон радіолокаторів не буде.