www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

Механізми розсіювання електромагнітних хвиль

Рисунок 1. Складна діаграма розсіяння літака типу Airbus A320 залежно від напрямку спостереження

Рисунок 1. Складна діаграма розсіяння літака типу Airbus A320 залежно від напрямку спостереження

Механізми розсіювання електромагнітних хвиль

Існує три основних фізичних механізми і внески у формування ефективної площі вторинного випромінення (ЕПЦ) цілі. Це або дзеркальне відбиття, яке описується законом Снеліуса, або розсіяння на зламах поверхні цілі (наприклад, дифракція на краях, кромках, кутах), або поверхневі хвилі, коли поверхня розсіювача діє подібно лінії передачі, спрямовуючи хвилі вздовж своєї поверхні. Основні джерела відбитих хвиль для типової повітряної цілі такі:[1][2]

  1. Дифракція на носі.
  2. Дзеркальне відбиття від ділянок поверхні.
  3. Повзучі хвилі.
  4. Дифракція на кромках.
  5. Дифракція на кутах.
  6. Біжуча хвиля.
  7. Багатократні перевідбиття.
  8. Відбиття від з’єднувальних швів.
  9. Відбиття від порожнин.
  10. Відбиття від розривів плавності поверхонь.
Хвильовий фронт

Рисунок 2. Розсіяна хвиля являє собою підсумок внесків набору розсіювачів із різними фазовими співвідношеннями

Хвильовий фронт

Рисунок 2. Розсіяна хвиля являє собою підсумок внесків набору розсіювачів із різними фазовими співвідношеннями

Дзеркальне відбиття

Дзеркальний розсіювач – це поверхня цілі або частина цієї поверхні, нормаль до якої є паралельною до напрямку спостереження. Плоскі поверхні є джерелами особливо сильних дзеркальних відбитих сигналів, однак інтенсивність таких сигналів різко знижується з віддаленням напрямку спостереження від дзеркального. Дзеркальні відбиття від поверхонь одинарної або подвійної кривизни (циліндричних або сферичних) є дещо слабшими, ніж від плоских поверхонь, однак не так сильно залежать від кута спостереження.

Перевідбиті сигнали

Відносно сильні відбиття можуть виникати коли дві (або більше) ділянки поверхні цілі орієнтовані так, що відбита хвиля від одного з них потрапляє на інший, а потім розповсюджується в бік радіолокатора, як, наприклад, у випадку перевідбиття між корпусом та задньою кромкою лівого крила на Рисунку 1, позиція ⑦. Подібні перевідбиття виникають у випадку надводних цілей, коли хвилі, відбиті від переборок, перил, щогл та інших зовнішніх елементів, падають на морську поверхню і перевідбиваються від неї.

Відбиття за рахунок повзучих хвиль

Повзуча хвиля – це хвиля, яка розповсюджується вздовж гладкої поверхні у області тіні, огинає затінену поверхню, і після досягнення межі освітленої частини поверхні розповсюджується в бік радіолокатора. Внаслідок розсіяння Мі повзуча хвиля спричиняє змінення інтенсивності відбиття від невеликих сфер залежно від розміру сфери. Механізм розсіяння за рахунок повзучих хвиль має значення для військових та цивільних цілей тільки на низьких частотах.

Відбиття, спричинені біжучою хвилею

Коли кут падіння зондувальної хвилі є невеликим, фактично, кутом ковзання, може виникати поверхнева біжуча хвиля. Поверхневі хвилі мають тенденцію накопичуватися до задньої (відносно радіолокатора) частини розсіювача та відбиватися від неоднорідностей поверхні в цій частині. Відбиття за рахунок біжучих хвиль при малих кутах ковзання можуть робити внесок у сигнал відлуння, сумірний із дзеркальним відбиттям.

Дифракція на кромках, краях і кутах

Розсіяння хвиль кромками, краями і кутами є менш сильним, ніж дзеркальне відбиття, і привертає увагу розробників лише коли внесок більшості інших джерел відбитих хвиль на поверхні цілі подавлено. Сигнали, відбиті вершинами та кутами, локалізовані і мають тенденцію зростати пропорційно квадрату довжини хвилі, а не розміру елементу поверхні. Отже, із збільшенням несучої частоти зондувальних сигналів значущість цього механізму розсіяння знижується.

Рисунок 3: Діаграма відбиття Airbus A320 в залежності від кута нахилу.

Рисунок 3: Діаграма відбиття Airbus A320 в залежності від кута нахилу.

Відбиття від порожнин і розривів кривизни поверхні

Поверхні більшості літаків мають щілини та розриви гладких поверхонь, де елементи керування (наприклад, елерони, стабілізатори, закрилки й т.д.) підходять до нерухомих елементів поверхні (корпусу) літака. Такі щілини, розриви, й навіть голівки заклепок можуть спричиняти відбиття електромагнітної енергії в сторону радіолокатора. Для мінімізації таких відбиттів сучасні літаки, виконані із застосуванням технології зниження радіолокаційної помітності (Stealth) мають гладкі поверхні без зламів та з використанням спеціальних діелектричних составів та герметиків для заповнення щілин і розривів, а також обробки тих зовнішніх елементів обшивки, де неідеальність поверхні може спричинити виникнення так званих “блискучих” точок.

Всередині порожнин, наприклад, повітрязабірників двигунів або кабін можуть виникати сильні перевідбиті сигнали. З цієї причини скління кабін військових літаків покривають тонким шаром металізації.

 

Залежно від складності геометрії поверхні цілі, можуть виникати не всі перелічені механізми відбиття електромагнітних хвиль. При цьому хвилі, спричинені всіма реально наявними механізмами відбиття, мають різні фазові набіги і взаємодіють одна з одною. Для деяких напрямків спостереження відбиті хвилі, породжені всіма джерелами, можуть додаватися у фазі, що призводить до зростання ЕПЦ. У інших напрямках хвилі, породжені одними джерелами, можуть компенсувати хвилі, породжені іншими, що призводить до зниження ЕПЦ. В результаті формується складна картина залежності інтенсивності відбиття від напрямку спостереження. При цьому діапазон коливань значень ЕПЦ може досягати 30 дБ, що враховується у вигляді флуктуаційних втрат.

Sources:

  1. Eugene F. Knott, “Radar observables,” in Tactical Missile Aerodynamics: General Topics, Vol. 141, M. J. Hemsch, ed., Washington, DC: American Institute of Aeronautics and Astronautics, 1992, Chap. 4.
  2. Eugene F. Knott, “Radar Cross Section,” in M. Skolnik: “Radar Handbook”, Third Edition, McGraw-Hill Education, 2008, ISBN 9780071485470, page 14.2f