Еквівалентна випромінювана потужність
Рисунок 1: Ілюстрація визначення EIRP.
Еквівалентна випромінювана потужність
Еквівалентна випромінювана потужність (також ефективна випромінювана потужність) — це розрахункова величина, визначена IEEE, за допомогою якої описується спрямована високочастотна потужність. Еквівалентна випромінювана потужність поєднує потужність, створювану передавачем, і здатність антени концентрувати цю потужність у певному напрямку.
Це повна потужність у ватах, яку рівномірно випромінювальна в усіх напрямках еталонна антена мала б випромінювати, щоб створити таку саму інтенсивність випромінювання S (густину потужності у ватах на квадратний метр), як реально виконана антена біля віддаленого приймача, розташованого в напрямку головної пелюстки цієї антени. Вона дорівнює вхідній потужності антени, помноженій на коефіцієнт підсилення антени. Еквівалентну випромінювану потужність неможливо виміряти безпосередньо. Її необхідно обчислювати за вимірюваною потужністю, створюваною передавачем, із використанням відомих (або окремо виміряних) величин.
Якщо еталоном для коефіцієнта підсилення антени GA є ізотропний сферичний випромінювач, то еквівалентна ізотропно випромінювана потужність позначається скороченням EIRP. Якщо як еталон використовується диполь, літера „i“ у скороченні відпадає, і воно набуває вигляду ERP (EIRP = 1,64·ERP). Під час вимірювання потужності передавача PS необхідно також ураховувати втрати L у лінії живлення антени.
| EIRP = PS + GA - L | де | PS = потужність передавача в [dBm] або [dBW] GA = коефіцієнт підсилення антени в [dBi] L = втрати в [dB] |
(1) |
Еквівалентна випромінювана потужність застосовується в електроніці та телекомунікаціях для кількісного визначення уявної потужності передавача, яка в зоні приймання сприймається або як корисний сигнал, або як завада. Найчастіше вона використовується в планах використання радіочастот регуляторних органів для визначення максимально допустимої потужності передавача, яку можна застосовувати в певному діапазоні частот для зменшення взаємних завад.
Подання у вигляді інтеграла
EIRP можна подати як інтеграл потужності, випромінюваної в різних напрямках у всій області випромінювання:
(2)
де P(θ,φ) — потужність, яку антена випромінює в напрямку азимутального кута (θ) та кута місця (φ) головної пелюстки. При цьому ця потужність становить P(θ,φ) = PTxGi(θ,φ), де PTx — потужність, що підводиться лінією передачі (у ватах) до точки живлення антени, а Gi(θ,φ) — коефіцієнт підсилення антени в цьому головному напрямку (θ,φ). Інтеграли розподіляють це значення потужності по всьому півпростору над антеною.
Модель антени
Крім розподілу максимального значення потужності по всьому півпростору над антеною, під час розрахунку EIRP передбачається також цілком певна модель антени. На практиці вважається, що вся енергія передавача випромінюється без втрат і повністю без бічних пелюсток виключно в напрямку головного випромінювання. При цьому враховується максимальне значення, а не ослаблення до −3 dB усередині головної пелюстки. Унаслідок цього радіолокатору приписуються потужності, нібито випромінювані в усіх напрямках, яких насправді ніколи неможливо досягти.
(Це приблизно відповідає умовній вимозі, щоб безпечну дистанцію в дорожньому русі потрібно було дотримувати не лише до транспортного засобу попереду, а й у всіх бічних напрямках та вгору.)