www.radartutorial.eu www.radartutorial.eu Основи радіолокації

„Сліпа“ зона

h
Dс.з.

Рисунок 1. „Сліпа“ зона корабельного радіолокатора

h
Dс.з.

Рисунок 1. „Сліпа“ зона корабельного радіолокатора

„Сліпа“ зона

В ближній зоні морських навігаційних радіолокаторів та радіолокаторів берегової оборони виникає так звана „сліпа“ зона, в який виявлення цілей є неможливим. Горизонтальний розмір Dс.з. цієї зони залежить від висоти підйому антени h та ширини діаграми направленості антени θ радіолокатора. Для умов спокійної морської поверхні цей розмір визначається як катет прямокутного трикутника за допомогою формули:

Dс.з. = h· cot (θ/ 2) (1)

У більшості навігаційних радіолокаторів антени мають віялоподібні діаграми направленості із шириною за рівнем половинної потужності θ = 20° … 25°. Як випливає з формули (1), розмір „сліпої“ зони збільшується із збільшенням висоти підйому антени. При цьому, водночас, збільшується дальність виявлення цілей аж до радіолокаційного горизонту, за яким виявлення цілей також не є можливим, тобто виникає ще одна „сліпа“ зона. Таким чином, при виборі висоти розташування антени радіолокатора потрібно шукати компроміс між розміром ближньої „сліпої“ зони та дальністю виявлення цілей.

Навігаційні радіолокатори, встановлені на великих кораблях, можуть мати „сліпу“ зону на відстань до кількох сотень метрів. У таких випадках на кораблі часто встановлюють спеціальні радіолокатори невеликої дальності дії для того, аби контролювати ближню зону. Це є особливо важливим для захисту кораблів від нападів піратів.

Подібна „сліпа“ зона виникає і у берегових оглядових радіолокаторів, особливо таких, що встановлені на височинах (наприклад, на горі). У таких радіолокаторах, які здебільшого є військовими, використовуються більш дорожчі антени із зворотною косекансквадратною діаграмою направленості..